У Держдумі підписали меморандум про завершення Громадянської війни в Росії

У Держдумі РФ підписали меморандум про завершення Громадянської війни 1917-1922 років між білими та червоними. Його уклали представники політичних течій, що протистояли під час війни

Про це повідомляє низка російських видань, зокрема Daily Storm.

Підписання меморандуму стало підсумком конференції "Нестерпна російськість буття" за участю депутатів, філософів та публіцистів.

"Головним посилом заходу стала можливість донести до суспільства ідею Абсолюта через найкращі уми покоління, готовність об'єднатися навколо спільної мети – завершити ідеологічну громадянську війну, щоби разом побудувати велике майбутнє країни", – йдеться у прес-релізі конференції.

Депутат Держдуми Дмитро Кузнєцов розповів, що, крім нього меморандум підписали: Роман Антоновський від монархістів, Олексій Чадаєв від право-лівих ЛКПН, Герман Садулаєв від більшовиків, Владлен Татарський від анархістів-махновців, Андрій Коробов-Латинців від есерів, Анастасія Удальцов, Станіслав Наумов від ЛДПР та Микола Новічков від справедливоросів.

"Напевно, це треба було зробити Молотову із Денікіним у листопаді 1941-го. Тоді, як і зараз, під загрозою було існування російської цивілізації. Але не довелося. Тому світ укладають сучасні філософи", - написав Кузнєцов у своєму Telegram-каналі.

Громадянська війна на теренах колишньої Російської імперії, що розпочалась із падінням Тимчасового Уряду та захопленням більшовиками Петрограду.

Громадянська війна стала результатом революційної кризи, що розгорнулась у російській імперії на початку XX століття, почалася з революції 1905—1907 років, посилилася в ході Першої світової війни та призвела до падіння монархії, господарської розрухи, глибокого соціального, національного, політичного й ідейного розколу російського суспільства. Апогеєм цього розколу і стала запекла війна в масштабах усієї країни між збройними силами червоної армії, білого руху та національних рухів за незалежність за участю Центральних держав і Антанти.

За офіційною радянською версією, Громадянська війна завершилася перемогою більшовиків та створенням Радянського Союзу в 1922 році. Але як соціальний конфлікт загально-національного та міжнаціонального масштабу, в якому політична партія, що захопила владу, придушувала інші соціальні класи й верстви населення та національно-визвольні рухи силою і зброєю, конфлікт продовжувався у різних прихованих формах, за різним оцінками, до другої половини XX-го ст.

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.