Розправа над українськими старшинами у Рославлі 1917 року
У голови совєта міста Рославль Нікалая Конопацького пролунав дзвінок. Телефонував Вадим Смольянінов, головний більшовик Смоленської губернії: мовляв, на допомогу московським протибільшовицьким силам через Рославль їде ешелон – треба зупинити!
Залізничний вокзал у Рославлі
На початок 1917 року у російській імператорській армії служило від 6 до 8 млн осіб. Серед них, безумовно, були українці, білоруси, литовці, латиші та естонці, румуни, грузини, вірмени, татари та інші-інші-інші.
Коли повалили царя, ці люди проявили свою національну ідентичність. По усій російській армії почали виникати стихійні або більш-менш організовані національні формування. Виник український полк імені Богдана Хмельницького ("богданівці"), потім – полк імені гетьмана Полуботка ("полуботківці"), потім ще і ще.
Російські урядовці та вище військове командування противилися цьому процесу, але під тиском солдат-українців мусили погоджуватись на українізацію військових частин.
З усіх країв колишньої Російської імперії в Україну рушили ешелони з озброєними українцями у вагонах. Головний мотив – потрапити на рідну землю, додому, за можливості – демобілізуватися, повернутись у своє село, роздобути землю та мирно господарювати.
Наприкінці жовтня 1917 року у 121-ій піхотній дивізії сформувався українізований курінь імені Петра Дорошенка. Цей курінь мали перекинути в Україну та влити до 51-го українізованого корпусу, що під командуванням генерала Георгія Мандрики був відокремлений від 6-го корпусу.
Курінь повантажився у потяги на станції Борх (нині - Аташієне) у Латвії та вирушив в Україну. Прихильники ленінського уряду сприймали будь-які подібні військові ешелони, що пересувались територією колишньої Росії, ворожими. А тому намагались їх зупинити або ж хоча би обеззброїти.
У голови совєта міста Рославль Нікалая Конопацького пролунав дзвінок. Телефонував Вадим Смольянінов, головний більшовик Смоленської губернії: мовляв, на допомогу московським протибільшовицьким силам через Рославль їде ешелон – треба зупинити!
Конопацький відправляє Нікалая Носова з кулеметом на міст за вокзалом у напрямку Брянська. Алєщенко поїхав розбирати колію.
Ввечері 7 (20) грудня потяг з вояками-українцями прибув на станцію Рославль. Відбулись звичні процедури – заміна паровоза та залізничної бригади. Солдати набрали кип'ятку, розім'яли кістки пройшовшись пероном.
Більшовики провели агітацію та вияснили, що на Москву українці їхати аж ніяк не збирались. Старшин висадили та замкнули у залі клубу залізничників, зброю відібрали. Те ж саме зробили з другим ешелоном.
А от третій ешелон, що приїхав у Рославль уже вночі на 8(21) грудня, на арешти та роззброєння не погодився. Поїзд рушив далі. Тож більшовицька залога станції почала обстрілювати українців. Почулися зойки поранених.
Машиніст набирав швидкості аби чимпошвидше виїхати з-під обстрілу. Однак, за кілька кілометрів виявилось, що більшовики встигли розібрати колію. Потяг мусив зупинитися перед станцією Липовська.
Українські командири направили в Рославль, у совєт телеграму з поясненням "хто ми, куди їдемо і проханням негайно надіслати до нас делегацію для переговорів, а також медичну допомогу пораненим". Алєщєнко відправив телеграму про готовність українців "здатися".
Під ранок на Липовську приїхала дрезина за пораненими та делегацією куреня для переговорів із совєтом. Українська сторона наполягла аби поранених, що уже понад вісім годин не отримували медичної допомоги везли не на дрезині, а у вагоні.
Тим часом, совєт отримав розпорядження з Брянська курінь роззброїти, козаків відправити у Царське Село, а старшин – у Брянськ. На підмогу більшовикам їхали ешелон матросів та команда кулеметників зі Смоленська, а також червоногвардійці з Брянська. Український ешелон опинився в оточенні.
З Липовської українці мусили повернутись у Рославль.
На станції юрба "ревла, домагалась крові". Українських старшин витягували з вагонів, "били прикладами, брали на штики і розстрілювали". Тоді більшовики убили 16 українських старшин. При цьому, Конопацький сам ледь не став жертвою розстрілу – схоже, в угарі "боротьби з контрреволюцією" його сплутали з українським старшиною.
Якось треба буде (трохи згодом, звісно) встановити на Липовській меморіальну дошку, у Рославлі – пам'ятник, а місце поховання – знайти та впорядкувати.
