Вишитий рушник із Житомирщини передали Меморіалу жертв геноциду в Руанді

Його передав до меморіального комплексу під час офіційного візиту міністр закордонних справ Дмитро Кулеба.

Про це повідомив Музей Голодомору.

В середині травня команда музею побувала в селі Ходорків на Житомирщині, де мешкає 102-річна Любов Ярош. Тоді вдалося записали ще одне інтерв'ю та отримати в дар рушник, який вона особисто вишивала (тепер він зберігатиметься в Музеї Руанди як нагадування про Голодомор-геноцид в Україні), а також кошик із березової кори, якому більше ста років.

"Цей рушник вишила українка, яка пережила Голодомор. Вчора ми передали його Меморіалу жертв геноциду в Руанді 1994 року. Любові Ярош 102 роки. Вона і сьогодні допомагає плести масксітки для ЗСУ, а троє її онуків воюють. Цей рушник вона передала спеціально для моєї поїздки. Це знак солідарності українського народу з руандійським. Ми поділяємо їхній біль, бо самі пережили геноцид", – написав Дмитро Кулеба.

Водночас міністр наголосив на важливому сучасному контексті руандійського досвіду в подоланні проблем у постгеноцидному суспільстві. Йдеться про покарання за пропаганду та притягнення розпалювачів геноциду до відповідальності.

 
Теми

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.