У Харкові перейменували низку вулиць на честь загиблих українських героїв

Харківська міська рада 13 червня перейменувала низку вулиць, пов’язаних із країною-агресором Росією і СРСР, на честь загиблих захисників України.

Про це  повідомив у Telegram міський голова Ігор Терехов.

Три вулиці та безіменний сквер у Харкові перейменували на честь загиблих захисників України:

  • вулиця Плеханівська — вулиця Георгія Тарасенка (лідер добровольчого формування Фрайкор);
  • вулиця Державінська — вулиця Дмитра Коцюбайла (командир батальйону Вовки Да Вінчі);
  • вулиця Броненосця Потьомкіна — вулиця Олега Громадського (комбат і нацгвардієць, полковник);
  • безіменний сквер на вулиці Конторській — сквер імені Владислави Черних (бойова медикиня підрозділу Хартія).

"Ці герої загинули за всіх нас. За свободу Харкова. За незалежність України. І вони гідні того, щоб бути увічненими в пам'яті людей назавжди", — написав Терехов.

Парк Горького тепер буде офіційно називатися Центральним парком культури і відпочинку — як заявив мер, "ця назва давно прижилася серед харків'ян".

Терехов уточнив, що харків'янам, які живуть на вулицях із новими назвами, не потрібно змінювати прописку і документи про право власності.

"Усі топонімічні рішення щодо перейменування вулиць і скверів ухвалені депутатами міської ради одноголосно. Подальша робота в цьому напрямку триває", — додав він.

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.