У Колодяжному на Волині віднайшли артефакти родинної садиби Косачів

Виявили стару каналізаційну яму, розміром 200 см на 400 см. Ці деталі дозволяють уточнити місцезнаходження будинку і уявити деталі культури побуту родини Косачів.

Про це повідомила літературознавиця, дослідниця біографії Лесі Українки Тамара Скрипка.

"Віднайти оригінальні меморії родини Косачів через століття тотальних руйнувань навіть фундаментів їхніх маєтків, здавалося б, неможливо. Зрештою, пошукові роботи у селі Колодяжному за ініціативи музейних працівників ніколи й не проводилися", - зазначила Тамара Скрипка.

Косачівська садиба у Колодяжному, як і всі тогочасні маєтки, будувався за принципом головного двору (житлові будинки, фліґелі, садки і парк) і чорного, тобто господарського, який був через дорогу від головної забудови. Ще за перших совєтів залишки Косачівського господарського двору зрівняли із землею.

Після Другоі світової війни тут були поля колгоспу імені Леніна (згодом ім. Лесі Українки). Землю, де знаходився й Косачівський житловий будинок для прислуги, а також – кухня, комори, пральня, душ, отримав під забудову колодяженець Петро Оксенюк. У 1956 році дім було зведено і родина оселилася у ньому.

Згодом дочка Петра Галина одружилася з Петром Рибачуком й подружжя побудувало свій дім поруч з батьківським. Під час газифікації села на поч. 2000-х рр. господарі копали рівчак для прокладення труб і несподівано відкопали інші труби – каналізаційні (можливо, водопровідні), Косачівського службового дому. По довжині цих труб можемо судити, що цей будинок стояв саме на місці теперішнього дому Рибачуків.

"Ще одна несподіванка чекала господарів при прокладанні каналізаціі з південної сторони дому. Прокопавши кілька метрів рівчака, вони виявили стару каналізаційну яму розміром 200 см на 400 см, яку й використали для своїх потреб. Ці деталі дозволяють уточнити місцезнаходження будинку, дах якого проглядається на кількох світлинах, і уявити деталі культури побуту родини Косачів", - розповіла Тамара Скрипнка.

Частина труби, прокладеної до службового будинку на чорному дворі маєтку Косачів, довжиною 112 см, діаметром 14 см, товщиною 2 см, вагою 17 кг; матеріал: обпалена і глазурована глина. 

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.