IN MEMORIAM: Померла директорка Бібліотеки Петлюри в Парижі Ярослава Йосипишин

У Франції на 80 році життя відійшла у вічність директорка Української Бібліотеки імени Симона Петлюри в Парижі.

Про це сповістила журналістка Алла Лазарева. 

"Не стало Ярослави Йосипишин, директорки Бібліотеки Петлюри в Парижі. Востаннє бачила її не так давно, Ярослава встигла отримати медаль Симона Петлюри від конфедерації журналістських організацій України, яку привіз для неї з Києва Юрій Бондар", - написала Алал Лазерева.

Ярослава Йосипишин народилася 1943 року в Парижі. Її батьки – українські політичні емігранти. Батько Петро Йосипишин був старшиною запорозької дивізії Армії УНР, соратником Симона Петлюри.

Ярослава Йосипович Педагогічну школу в Парижі та Університет Париж-І Пантеон-Сорбонна. В університеті спеціалізувалась на кафедрі міжнародних відносин. Захистила магістерську роботу за темою "Львівський український університет". У 1981 році захистила докторську дисертацію за темою "Західноукраїнські землі між двома світовими війнами в міжнародних відносинах".

Працювала у Франції професором історії/географії у коледжі та ліцеї. Викладала в Українському Вільному Університеті в Мюнхені, професор-гість у Сорбонні. В 1990-х рр. викладала курси "Французька мова" і "Французька цивілізація" студентам Київського державного інституту іноземних мов (нині – Київський національний лінгвістичний університет).

Впродовж багатьох років досліджувала кельтську проблематику, пов'язуючи її з Україною. Була секретаркою і головною редакторкою бюлетеня "Amis des Etudes Celtiques" ("Приятелі Кельтських студій") при Сорбонні. А також членкинею Наукового Товариства імени Шевченка в Західній Європі.

З 1998 року Ярослава Йосипишин була директоркою "Української Бібліотеки імени Симона Петлюри". 

"Більшість свого життя вона присвятила збережненню бібіліотеки, якою опікувався ще батько. Її зусиллями збережено тисячі безцінних видань. Багато із яких немає більше ніде. Ярослава вважала, що бібліотеку не потрібно перевозити в Україну, бо вона має робити свою справу в Парижі. Допомагати фрацузьким науковцям досліджувати Україну.

Складно оцінити скільки своєю громадянською волонтерською працею Ярослава "зекономила" коштів для бюджету України. Десятиліттями зберігаючи і примножуючи колекції, які в нормальних країнах мають першорядну державну підтримку. Сподіваюсь, що її сумлінна праця буде оцінена українцями. І бібліотека імені Петлюри в Парижі буде збережена та стане важливим культурно-науковим центром України в Європейському Союзі", - написав історик Юрій Юзич.

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.