Спецпроект

МВС передало Музею Голодомору понад тисячу архівних справ

МВС передало для дослідження Національному музеєві Голодомору-геноциду 1022 справи періоду Голодомору 1932-33 років.

Про це повідомив пресцентр МВС України.

Передання документів відбулося до дня пам'яті жертв Голодомору 25 листопада. Справи фонду 32 "Кримінальні справи судових та позасудових органів" з Галузевого державного архіву передала державний секретар МВС Інна Ящук.

Більша частина справ датована березнем-червнем 1933 року. Тоді саме був пік смертності від голоду. Міністерство наголошує: канібалізм показує сплановане доведення українців до стану відчаю та переходу за межу людської моралі. У вказаних справах в анкеті обвинуваченого є графа "громадянство і національність", і видно, що майже всі фігуранти — українці.

"Ми як дослідники знаємо, що до цих дій вдавалися люди, які були доведені голодом до божевілля. Вони були хворими, бо здорова людина ніколи не буде їсти собі подібних. (...) Це мала цифра, якщо її екстраполювати на всю кількість населення тогочасної України. Тобто коли росіяни чи інші опоненти розказують, що ми — нація канібалів, це повна маячня та брехня, бо у відсотковому співвідношенні навіть не 1 % історій про канібалізм, а 0,000..." — розповіла Суспільному виконувачка обов'язків Музею Голодомору Леся Гасиджак.

В МВС додають, що ці архівні справи варто оцінити науковцям з точки зору медицини, психології, соціології, економічної географії та інших наук. А ще у відомстві підкреслюють, що в нинішній війні проти України Росія знову використовує голод як зброю. Росіяни спалюють або викрадають врожай, обстрілюють елеватори й порти, перешкоджають обігу зерна в Чорному морі, мінують поля, а також катують голодом українських військовополонених.

 

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.