Дід Віктора Ющенка був активістом УАПЦ на Сумщині

Дослідник виявив документи, що підтверджують, що дід Віктора Ющенка - Андрій Іванович Ющенко у 1927 році був активістом УАПЦ в селі Хоружівка на Сумщині.

Про це написав на своїй сторінці у фейсбук Олексій Лисенко.

На сайті архіву Центральний державний архів вищих органів влади та управління України в одній зі справ зі статутами церковних громад було віднайдено статут громади Михайлівської парахвії УАПЦ села Хоружівки, у списку активістів якої зазначено діда Віктора Ющенка, 32-річного Андрія Івановича Ющенка.

"Отак заходиш на сайт архіву ЦДАВО, рандомно обираєш оцифровану справу, щоб подивитись, що там є цікавого (фонд 5, опис 3, справа 403): Статути релігійних громад та списки їх членів. Знаходиш там безліч статутів релігійних громад різноманітних релігійних течій з різних теренів України і серед них знаходиш Статут релігійної громади села Хоружівка (1927 рік), Батьківщини президента України Віктора Андрійовича Ющенка. І серед членів громади знаходиш і власне представників родини Ющенко", - написав Олексій Лисенко.

Друкований бланк церковного статуту, який окремо готувався Українською Автокефальною Православною Церквою для своїх парафій, було заповнено 1927 року громадою церкви св. Архистратига Михаїла села Хоружівки Недригайлівського району Роменської округи Полтавської губернії, тепер це Сумська область.

У документах окремо виписаний парох отець Сергій Мостовенко, а також дуже ретельно укладений список 50 членів, в якому під № 20 значиться Андрій Ющенко - дід Президента України Віктора Ющенка. Під № 41 записаний Ющенко Архип Ісакович (49 років), під № 43 Ющенко Василь Павлович (60 років), очевидно це також представники родини Ющенко. 

"Цей приклад, здається, іще раз підтверджує той факт, що ті, хто утверджував сучасну незалежність Української держави і її Церкви, найчастіше мали дідів, які трималися сто років тому саме УАПЦ! Тобто за великим рахунком саме той вогонь Віри і Національної ідеї, який запалила і підтримувала УАПЦ, був переданий через сто років тим, хто ділами розбудовував незалежність України і незалежність Української Церкви на початку 2000-х", - зазнавив Роман Захарченко, артист Зразково-показового оркестру Збройних сил України.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.