На знак глибокого протесту проти нинішньої політики Варшави, яка зневажає українську історію, та на знак абсолютної, непохитної солідарності з кожним нашим воїном і президентом України, я повертаю цей орден назад. Це не акт ненависті, а акт виняткової гідності.

Віра у власну незамінність – професійна хвороба політиків. Навіть у сталих демократіях. Що вже казати про держави, що тільки-но з'явилися на світовій карті. Чи про авторитарні режими. Однак намагання будь-якою ціною затриматися при владі часто-густо стають "найнадійнішим способом" її втратити. І йдеться не лише про революції чи повстання проти знавіснілого режиму.

Вашингтон у 1994 році уважно пильнував, щоб ані в листуванні з Єльциним і союзниками, ані в самому документі не йшлося про "гарантії". Вашингтон не був готовий і не хотів надавати гарантії. США закрили очі на іншомовні версії Меморандуму, оскільки Будапештський меморандум 1994 року не мав юридичної сили та ніколи не був ратифікований країнами-підписантами – Україною, США, Великою Британією, росією.

…Я дивився на руїни Мар’їнки. Її фото облетіли усі світові медія. Це місто перестало існувати. Там не залишилося жодного цілого будинку. У 2023 році Мар’їнка виглядала як Берлін у 1945: руїна… Мені стало цікаво, як голосувала Мар’їнка. У 2010 році у виборчому окрузі, центром якого було це містечко, повірили у слова Януковича про те, що помаранчева влада довела країну до руїни – майже 89%, 112 325 мешканців цього міста, сусідніх міст та їх околиць.