Естонія визнала геноцидом депортацію кримських татар 1944 року

Парламент Естонської Республіки схвалив Заяву про визнання депортації кримськотатарського народу радянським режимом у 1944 році актом геноциду.

Про це повідомили на сайті естонського парламенту.

У Заяві засуджується масове винищення кримських татар та їх насильницька депортація з Кримського півострова. Також в документі підкреслюється, що РФ після окупації Криму у 2014 році продовжує політику геноциду проти кримських татар, спрямовану на знищення їхньої ідентичності.

"Російська Федерація продовжує провадити в окупованому 2014 року Криму щодо кримських татар політику геноциду, застосовану в Радянському Союзі, метою якої є знищити ідентичність кримських татар та стерти їхню історичну та культурну спадщину", – вказано у повідомленні.

У заяві також йдеться про відновлення державного суверенітету України на території, яку РФ окупувала під час збройної агресії, яка розпочалася 2014 року, та наголошує, що Крим є невідʼємною частиною України.

Естонська Республіка стала шостою країною, яка визнала депортацію кримськотатарського народу геноцидом.

18 травня 1944 рокурадянський режим розпочав депортацію кримськотатарського народу з Криму. Упродовж трьох днів десятками залізничних вагонів було насильно вивезено близько 200 тисяч кримських татар в Середню Азію.

 
"Потяг смерті". Картина Рустема Емінова

Заборонений Улас Самчук

Під час президенства Віктора Януковича твори Уласа Самчука виключили з обов'язкової шкільної програми, а у 2021-му за позовом Андрія Портнова Окружний адміністративний суд Києва заборонив проводити офіційні пам'ятні заходи на честь письменника. Витоки таких дій антиукраїнських сил криються ще в рішеннях кдб срср і минулих вказівках із москви. Тоді здійснювалася спецоперація з перешкоджання висуненню письменника на Нобелівську премію.

Персональні повідомлення про відзначення повстанців нагородами УПА

В УПА та збройному підпіллі ОУН, що підпорядковувалися УГВР упродовж 40-х – 50-х рр. ХХ століття діяла цілісна система нагород. Персональні повідомлення про відзначення повстанців під час активної збройної боротьби зазвичай були усними, про що знаходимо інформації як у спогадах, так і в архівних кримінальних справах колишніх вояків. Проте, до нашого часу також дійшли документи, які підтверджують існування друковано-письмових персональних повідомлень про відзначення.

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.