Естонія визнала геноцидом депортацію кримських татар 1944 року

Парламент Естонської Республіки схвалив Заяву про визнання депортації кримськотатарського народу радянським режимом у 1944 році актом геноциду.

Про це повідомили на сайті естонського парламенту.

У Заяві засуджується масове винищення кримських татар та їх насильницька депортація з Кримського півострова. Також в документі підкреслюється, що РФ після окупації Криму у 2014 році продовжує політику геноциду проти кримських татар, спрямовану на знищення їхньої ідентичності.

"Російська Федерація продовжує провадити в окупованому 2014 року Криму щодо кримських татар політику геноциду, застосовану в Радянському Союзі, метою якої є знищити ідентичність кримських татар та стерти їхню історичну та культурну спадщину", – вказано у повідомленні.

У заяві також йдеться про відновлення державного суверенітету України на території, яку РФ окупувала під час збройної агресії, яка розпочалася 2014 року, та наголошує, що Крим є невідʼємною частиною України.

Естонська Республіка стала шостою країною, яка визнала депортацію кримськотатарського народу геноцидом.

18 травня 1944 рокурадянський режим розпочав депортацію кримськотатарського народу з Криму. Упродовж трьох днів десятками залізничних вагонів було насильно вивезено близько 200 тисяч кримських татар в Середню Азію.

 
"Потяг смерті". Картина Рустема Емінова

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.