Естонія визнала геноцидом депортацію кримських татар 1944 року

Парламент Естонської Республіки схвалив Заяву про визнання депортації кримськотатарського народу радянським режимом у 1944 році актом геноциду.

Про це повідомили на сайті естонського парламенту.

У Заяві засуджується масове винищення кримських татар та їх насильницька депортація з Кримського півострова. Також в документі підкреслюється, що РФ після окупації Криму у 2014 році продовжує політику геноциду проти кримських татар, спрямовану на знищення їхньої ідентичності.

"Російська Федерація продовжує провадити в окупованому 2014 року Криму щодо кримських татар політику геноциду, застосовану в Радянському Союзі, метою якої є знищити ідентичність кримських татар та стерти їхню історичну та культурну спадщину", – вказано у повідомленні.

У заяві також йдеться про відновлення державного суверенітету України на території, яку РФ окупувала під час збройної агресії, яка розпочалася 2014 року, та наголошує, що Крим є невідʼємною частиною України.

Естонська Республіка стала шостою країною, яка визнала депортацію кримськотатарського народу геноцидом.

18 травня 1944 рокурадянський режим розпочав депортацію кримськотатарського народу з Криму. Упродовж трьох днів десятками залізничних вагонів було насильно вивезено близько 200 тисяч кримських татар в Середню Азію.

 
"Потяг смерті". Картина Рустема Емінова

МДБ СРСР проти УГКЦ. Спецоперації без кордонів

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України знайдено низку документів, які дають змогу доповнити інформацію про організацію сталінським режимом Львівського псевдособору 8–10 березня 1946 року з ліквідації УГКЦ. Зокрема, про оперативну розробку Івана Бучка, який після арештів в Україні всього єпископату залишався єдиним єпископом УГКЦ за кордоном, здійснення спецзаходів щодо знищення греко-католицької церкви на чолі з єпископом Теодором Ромжею на Закарпатті, намагання діяти за таким самим сценарієм у країнах Центральної та Східної Європи.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.