IN MEMORIAM: Помер дисидент Анатолій Шацький

На 72-у році життя у Чернігові відійшов у вічність громадсько-політичний діяч, дисидент, перший голова Української Республіканської Партії (УРП) Анатолій Шацький.

Про це сповістив історик Сергій Шумило.

"З паном Анатолієм я був близько знайомий з 1989 року, коли я став брати участь у Чернігові в несанкціонованих антирадянських акціях Української Гельсінської спілки (УГС) за незалежність України та став членом Чернігівської молодіжної філії УГС. З тих часів мене пов'язує багаторічна дружба з Анатолієм Олексійовичем, яка не переривалась протягом 30 років. Анатолій Шацький був щирим патріотом та борцем за незалежність України. Без його внеску тепер важко уявити історію руху за незалежність України на Чернігівщині", - написав на своїй сторінці у Фейсбук Сергій Шумило.

Анатолій Шацький народився 22 квітня 1953 року в с. Буда Куликівського району Чернігівської області. Під час навчання в Куликівській СШ в 1969 році виготовив рукописну книжечку власних віршів "антирадянського змісту", які прочитав на шкільному вечорі з нагоди Дня Конституції. Чернігівським ОУ КДБ проти 16-річного Анатолія Шацького була порушена кримінальна справа. Під час одного з допитів в КДБ втратив свідомість і був доставлений в лікарню, де прооперований.

В 1974 році закінчив Львівський кінотехнікум, в 1985 році – Костромський технологічний інститут. З 1974 року працював в системі матеріально-технічного забезпечення в Житомирській обл. та м. Чернігів.

З 1989 р. бере активну участь у заходах і протесних акціях антирадянської правозахисної організації — Чернігівської філії Української Гельсінської Спілки (УГС), яку очолював дисидент-правозахисник Левко Лук'яненко. За участь у антирадянських заходах з 1989 по 1991 рр. неодноразово піддавався переслідуванням з боку органів КДБ та МВС, затримкам і адміністративним штрафам. Активний учасник т.зв. "ковбасної революції" 7 січня 1990 року у Чернігові.

З березня 1990 року офіційний член Української Гельсінської Спілки (УГС), яка невдовзі, 29-30 квітня 1990 року на всеукраїнському з'їзді в Києві була перетворена на першу в Україні антирадянську партію — "Українську республіканську партію" (УРП), яка виступала за повалення диктатури КПРС та проголошення повної незалежності України.

З червня 1990 року обраний заступником керівника Чернігівської філії Української Республіканської Партії (УРП). Організатор і учасник багатьох антирадянських мітингів та акцій протестів у Чернігові та Чернігівській області, які організовували УГС/УРП, НРУ, СНУМ, "Меморіал" та інші організації. Активний учасник просвітницького походу-рейду "Дзвін-90", який проводився влітку 1990 р. по селах та містах Чернігівської області з метою національно-патріотичного просвітництва та популяризації ідеї незалежності України. Під час участі у поході за наказом з КГБ був звільнений на роботі з займаної посади.

В березні 1991 року на Першій конференції обласної організації УРП обраний головою Чернігівської ОО УРП. На цій посаді працював офіційно на постійній основі. Вперше в Радянському Союзі запис в трудовій книжці був завірений печаткою з тризубом.

Член Народного Руху України (офіційно з березня 1990 р.). Тривалий час займав посади голови Чернігівської міської організації НРУ та першого заступника Чернігівської обласної організації НРУ. Нагороджений вищою нагрудною відзнакою Народного Руху України "За заслуги перед Українським народом" ІІ ступеня.

Член Організації Українських Націоналістів (ОУН). Фундатор Чернігівської ОУН, ії перший голова. На ХІІ і ХІІІ Великих Зборах Українських Націоналістів (ВЗУН) в 1993 і 1994 рр. був обраний до керівного органу ОУН – членом Контрольно–ревізійної комісії.

Активний учасник Помаранчевої революції (листопад 2004 — січень 2005 рр.). Учасник Революції гідності. Перебував на Майдані в Києві, зокрема під час подій 18-24 лютого 2014 р.

Учасник всіх виборчих кампаній з 1989 по 2022 рр. Обирався депутатом Чернігівської міської ради та Чернігівської районної ради.

З 2021 р. - Голова ГО "Чернігівська спілка учасників боротьби за незалежність України у ХХ столітті" та голова Чернігівської філії Ветеранського об'єднання Української Гельсінської Спілки (ВО УГС).

Поховання Анатолія Шацького відбудеться 21 березня в Полуботках.

 

Ігор Калинець: «Для мене поезія мала бути загадкою, яку слід відгадати, розшифрувати"

Іноді мене запитують, чи я шкодую, що моє життя так склалося. Мені здається, що ні. Не мало б воно тоді смислу, якби я не перейшов через те все, якби не було тих 60-х, ув’язнення у 70-ті, того піднесення національного — всі ті події допомогли мені відчути, що я щось значу, що я щось зробив, що я комусь потрібен власне таким, яким я є в даний момент. Мені здається, що то і є сенс мого життя.

Петро Франко. Таємниці життя і смерті

28 червня 1890 року народився наймолодший із трьох синів Івана Франка – Петро. В історію визвольної боротьби він увійшов як один із засновників української скаутської організації "Пласт", хоробрий старшина Легіону Українських січових стрільців, командант летунського відділу Української Галицької армії. Для сталінського ж режиму він став небезпечним ворогом народу, якого ліквідували, ймовірно, у перші дні німецько-радянської війни.

Напади Бурундая та їхні наслідки. Уривок із книги "Король Руси Данило Романович" Даріуша Домбровського

Данило Романович, перший король Руси, – одна з головних постатей історії України. Подолавши численних внутрішніх та зовнішніх ворогів, Данило утвердився як один із найвпливовіших володарів Центрально-Східної Європи. Книжка Даріуша Домбровського – найповніша сьогодні біографія Данила Романовича. Ґрунтуючись на багатьох джерелах, автор не лише докладно реконструює життєвий шлях цього видатного державця, а й переконливо вписує його постать у європейський політичний ландшафт.

Суд над дітьми. Ольга Попадин – про молодь ОУН, два арешти і розстріл друзів

17-річна гімназистка зі Львова Ольга Попадин була однією з підсудних на "Процесі 59-ти". Енкаведисти не робили жодних пільг неповнолітнім — лупцювали, знущалися. Про це пані Ольга розповідала в інтерв'ю "Локальній історії". З її спогадів, показова розправа обернулася на протест — молоді арештанти під час суду заманіфестували несприйняття окупаційної влади, а оголошення вироку зустріли виконанням українського гімну.