АНОНС: Публічна лекція "Жіноче обличчя селянського спротиву: роль жінок у масових селянських виступах доби суцільної колективізації та Голодомору"

Музей Голодомору запрошує на публічну лекцію історикині Наталі Романець "Жіноче обличчя селянського спротиву: роль жінок у масових селянських виступах доби суцільної колективізації та Голодомору".

Однією із форм селянського опору доби суцільної колективізації та Голодомору стали масові заворушення, в яких головну роль відігравали жінки. У документах тієї доби їх називали по-різному: "бабськими бунтами", заколотами, волинками. За неповними даними ОДПУ, в 1930 році в СРСР було зафіксовано більше 3700 жіночих масових виступів, в усіх інших заворушеннях жінки становили більшість або значну частину учасників.

В Україні жіночий спротив був наймасштабнішим: упродовж лютого–березня 1930 року відбулося 2 тисячі масових жіночих виступів. Для сталінського режиму активна участь "слабкої статті" в акціях спротиву "соціалістичним перетворенням на селі" стала неприємною несподіванкою, що призвело до тривалого замовчування цього феномену. Представники влади, презирливо називаючи масові виступи селянок "бабськими бунтами", прагнули нівелювати їхню значущість як акцій антиколгоспного спротиву, деполітизувати їхню сутність, довести ірраціональність дій їхніх учасниць – нібито "темних", відсталих жінок, які керувалися винятково емоціями.

Проте, насправді, причини і зміст жіночого спротиву були іншими. Як слушно зазначає канадська дослідниця Лінн Віола, "протест селянок був безпосередньою відповіддю на проведення руйнівної за своїми наслідками політики держави", яка загрожувала не лише добробуту, але й існуванню їхніх родин, що засвідчили події 1932–1933 рр.

Напередодні Міжнародного дня боротьби за права жінок про це розповість провідний науковий співробітник Музею Голодомору, доктор історичних наук Наталя Романець.

Коли: 6 березня, о 16:00

Де: Зала пам'яті Музею Голодомору (Київ, вул. Лаврська, 3)

Вартість: вхід за ціною квитка до музею (30 грн, студенти та пенсіонери – 20 грн)

Щоб взяти участь зареєструйтеся.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.