Оголосили лавреатів Шевченківської премії-2025

Комітет Національної премії України імені Тараса Шевченка оголосив цьогорічних лауреатів.

Указ про присудження Премій оприлюднено на сайті Президента. 

Національну премію України імені Тараса Шевченка 2025 року присудили:

Василю Вовкуну, режисерові-постановнику, авторові лібрето, – за оперу "Лис Микита", балет "Тіні забутих предків", модерн-балет "Пізнай себе!", театралізовану кантату "Псальми війни!" Львівської Національної опери;

Юрію Іздрику, поетові, – за книгу поезій "Колекція";

Жанні Кадировій, художниці, – за персональну виставку "Траєкторія польотів";

Павлу Казаріну, журналістові, – за проєкт "Публіцистика воєнного часу в інтернет-виданні "Українська правда";

Валентині Карпець-Єрмолаєвій, Андрію Пікушу, Марії Пікуш, Наталії Рибак, майстрам петриківського розпису, – за мистецький проєкт "Петриківський розпис: на захисті ідентичності";

Богдані Півненко, скрипальці, – за концертні програми 2019-2024 років;

Олександру Саніну, режисерові, авторові сценарію, Сергію Михальчуку, операторові, Аллі Загайкевич, композиторці, – за повнометражний ігровий фільм "Довбуш";

Олександру Шимку, композиторові, – за сакральну містерію "Вирій" для мішаного хору, автентичних голосів, сопрано та симфонічного оркестру на стародавні молитовні, біблійні та українські народні тексти.

Розмір цьогорічної премії — 484 480 гривень кожна.

Національна премія України імені Тараса Шевченка, або Шевченківська премія, — державна нагорода України, заснована у 1961 році, що вручається за вагомий внесок у розвиток культури й мистецтва.

 

Емісар ГКЧП. Таємні переговори в кабінеті у Кравчука

За версією Крючкова, Кравчук сам був ініціато­ром введення надзвичайного стану в кількох областях України. І шеф КГБ переконав його цього не робити. Те, що згадували Кравчук, Масик і генерал Шариков, у деталях збігалося. Версія Крючкова суперечила версії Варенникова, а вони обидві — суперечили тому, що роз­повідала решта присутніх у кабінеті Кравчука.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.