Шевченківська премія оголосила фіналістів

Оголосили короткий список творів, висунутих на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року.

Про це повідомили на сайті комітету премії.

За його результатами до короткого списку номінантів увійшли:

Література:

  • Дмитро Лазуткін — поетична збірка "Закладка";
  • Ігор Павлюк — поетична збірка "Танець Мамая";
  • Степан Процюк — "Руки і сльози. Роман про Івана Франка", "Місяцю, місяцю: роман про Григора Тютюнника";
  • Ярина Чорногуз — поетична збірка "[dasein: оборона присутності]".

Літературознавство та мистецтвознавство:

  • Ігор Набитович — книжка "Саґа мистецької родини: Алєксандер Фредро, Софія Шептицька, митрополит Андрей Шептицький";
  • Людмила Тарнашинська — книжка "Українське шістдесятництво: профілі на тлі покоління. Історико-літературний та поетикальний аспекти".

Публіцистика, журналістика:

  • Іван Коломієць (Вано Крюґер) — книжка есеїв "Розчахнута квітка";
  • Євген Малолєтка, Мстислав Чернов, Василиса Степаненко — серія журналістських матеріалів про облогу Маріуполя (репортажі, фото та відеорепортажі, розслідування та фільм "20 днів у Маріуполі");
  • Олександр Михед — книжка "Позивний для Йова. Хроніки вторгнення".

З повним переліком тих, хто пройшов у третій тур в інших номінаціях, можна ознайомитись на офіційному сайті премії.

Національна премія України імені Тараса Шевченка заснована 1961 року. Вона є найвищою в Україні творчою відзнакою за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва. Кожного року може бути присуджено не більше семи Національних премій, а нагородити особу можна один раз за життя. Присуджує відзнаку президент України на підставі рішення комітету з Національної премії України імені Тараса Шевченка.

Нагадаємо, 2022 року Шевченківську премію з літератури отримала Тамара Горіха Зерня за роман "Доця", а 2023 — Катерина Калитко за збірку поезій "Орден мовчальниць".

 

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.