До Національного художнього музею України картину, викрадену під час Другої світової війни

Українська зовнішня розвідка повернула Національному художньому музею України картину "Жіночий портрет" Владислава Галімського 1898 року, яку незаконно вивезли під час Другої світової війни.

Про це повідомили на сайті Служби зовнішньої розвідки України.

Робота Галімського була виявлена у 2018 році серед лотів на напівлегальному аукціоні в одній із європейських країн, звідки згодом і була продана, дані про покупця не розголошувалися. Після ретельного збору доказів вдалося підтвердити, що йдеться саме про втрачену роботу з колекції НХМУ. "Жіночий портрет" був ідентифікований: опис, розміри та зображення збігалися з обліковими документами музею та довоєнними фотографіями.

Силами та засобами Служби зовнішньої розвідки України було проведено багатоходову операцію для повернення культурної цінності до нашої держави. Зокрема було встановлено місцеперебування картини та осіб, причетних до незаконного вивезення її до третьої країни.

Виявлено, що покупцем є громадянин республіки білорусь, тісно пов'язаний із режимом лукашенка. Він був обізнаний, що картина є вкраденою і її розшукує Україна, проте відмовлявся повертати "Жіночий портрет" законним власникам. Завдяки заходам СЗРУ, що тривали понад рік, через представлення неспростовних доказів належності мистецького твору до української культурної спадщини, твір Владислава Галімського вдалося повернути у власність НХМУ.

"Аукціон був напівлегальним, а покупець — анонімним. Ми простежили шлях картини після аукціону, знайшли покупця і після довгих перемовин повернули твір до музею", — розповів представник Служби зовнішньої розвідки Олег Александров.

Тепер "Жіночий портрет" експонується в НХМУ і буде доступний для огляду протягом місяця.

За часів Другої світової війни лише з колекції Національного художнього музею України було вивезено понад 65 тисяч одиниць зберігання - живопису, графіки, скульптури, декоративно-прикладного мистецтва, бібліотечних та архівних фондів.

 

Як СБ ОУН викрила цінного агента мдб урср у своїх лавах

"Бистра" призначила Ярославу Морозу зустріч на 30 червня в селі Модричі Дрогобицького району, де мала передати йому пошту та усні вказівки. На місце зустрічі він прямував у супроводі "Ворона" і чотирьох повстанців, які забезпечували охорону і перехід кордону. Вранці в селі група потрапила в засідку і вступила в бій. Мороз дістав важкі поранення в ногу й живіт і в такому стані був захоплений. Працівникові Дрогобицького управління мдб, який перший підоспів до нього, заявив, що він є представником Центрального Проводу ОУН, попросив зберегти йому життя і залишити сам факт взяття його в полон у таємниці.

Мої Танюки: Штрихи до родинного портрета

Мама дуже пишалася братом-режисером, активно листувалася з ним у радянські часи. Дядько теж писав їй багатосторінкові відповіді, детально оповідаючи про свої театральні справи, постановки, статті дружини. Коли ж він повернувся до Києва, поринув у політику та став народним депутатом України, вона майже щотижня телефонувала йому з Дягови, даючи "цінні поради". Часом матуся забувала, що перед нею вже не той "меншенький" брат, а державний діяч.

Письменник Ігор Костецький. КДБ ловив його, та не…

В архівних фондах Служби зовнішньої розвідки України є чимало справ агентурної розробки, в яких інтрига тримається до останніх сторінок. Серед таких – чотиритомна справа на українського письменника, перекладача, літературознавця, режисера і видавця Ігоря Костецького, якій чекісти спершу дали назву "Письменник". У ній задокументовано численні намагання працівників кдб схилити на свій бік неординарного, екстравагантного, епатажного, амбітного письменника-модерніста.

"Велика війна професорів". Уривок із книги Мацея Ґурного

Новаторське дослідження польського історика Мацея Ґурного про те, як Перша світова війна точилася не лише на фронтах, а й у головах інтелектуалів. Серед географів, антропологів, психологів, істориків та соціологів Європи — від Парижа до Львова, від Відня до Белграда — розгорталася своя "війна духу", битва за визначення націй, рас, територій і кордонів, за право описувати "інших" і конструювати "своїх". У праці автор згадує низку українських інтелектуалів, які долучилися до дискурсу національної характерології, зокрема Степана Рудницького — географа, який відіграв головну роль у формуванні уявлень про українську етнічну територію.