IN MEMORIAM: Відійшла у вічність історикиня Лідія Артюх

Відійшла у вічність Лідія Артюх – українська етнографиня, кандидатка історичних наук, багаторічна співробітниця Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М. Т. Рильського НАН України.

По це сповістили в Інституті філософії імені Г.С. Сковороди НАНУ.

"Найбільшу відданість Лідія Федорівна віддала темі, яку зробила своєю справою життя, – народній кулінарії. Її дослідження традиційної української кухні, свят народного календаря та звичаєвих заборон стали класикою етнографічної науки; саме з її праць, статей та інтерв'ю значною мірою й досі живиться загальне уявлення про українську кухню", - йдеться у повідомленні.

Лідія Артюх розпочала свою наукову діяльність у відділі етнографії АН УРСР наприкінці 1960-х, де активно працювала над матеріальними пам'ятками та створенням Музею народної архітектури й побуту. Вона брала участь у численних експедиціях Україною, де досліджувала народні традиції, побут та матеріальну культуру.

Однією з основних тем її досліджень стала народна кулінарія, де вона розробила запитальники для збору матеріалів і вивчала традиційні страви та кулінарні практики. Лідія Артюх також значно доповнила тему народного харчування, акцентуючи на системі приготування їжі, обмеженнях і застільному етикеті. Її наукові дослідження сприяли розвитку етнографії та збереженню культурної спадщини України.

 
Лідія Артюх 
Фото: yizhakultura.com

Теми

Маріан Ґолемб’євський "Стер" – речник польсько-українського порозуміння

Маріан Ґолемб’євський – закинутий парашутом з Англії офіцер Армії Крайової / Делегатури Збройних Сил, член поаківської організації "Воля і Незалежність" (WiN), довголітній політичний в’язень та опозиційний активіст, пов’язаний з "Рухом" та ROPCiO. Його життєва історія під час та одразу після Другої світової війни міцно вписалася у складні польсько-українські відносини.

Корсунь. Фрагмент із книжки "Невиграна війна" Івана Гаврилюка

Жовті Води, Корсунь, Пилявці, Збараж, Зборів — ці назви глибоко вкоренилися в національну пам’ять як символи козацької військової слави. Однак за блиском цих звитяг ховається парадокс: переможний поступ війська Хмельницького затьмарила прикра поразка під Берестечком, а воєнні успіхи так і не стали тривкими політичними здобутками. Чому ж так трапилось? Відповідь на це запитання історик Іван Гаврилюк шукав не загалом у Хмельничинні, а у воєнному мистецтві очільників Козацької революції.

Від Золотої Слободи до Арлінгтонського національного кладовища. Юрко Коцай - перший олімпійський чемпіон українського походження

У світову історію плавання він увійшов як George Harold Kojac – дворазовий олімпійський чемпіон, рекордсмен світу, лікар і полковник Військово-повітряних сил США. Проте за американізованим прізвищем Kojac стояла українська родина Коцаїв із невеликого подільського села Золота Слобода. Історія цієї родини пояснює не лише спортивні успіхи Юрка Коцая, а й життєві принципи, які визначили весь його подальший шлях.

Юрій Бойко-Блохін і його сповнений випробувань шлях до утвердження української нації

Матеріали оперативної розробки за кордоном видатного українського вченого, громадсько-політичного діяча й теоретика українського націоналізму Юрія Бойка-Блохіна дають змогу зрозуміти, чому органи мдб / кдб срср так прискіпливо займалися саме науковцями – істориками, мовознавцями, літературознавцями, археологами. Їхні дослідження витоків української нації, державності, мови, культури неабияк ставали на заваді імперським планам кремлівського керівництва, яке переписувало історію на свій лад.