Спецпроект

Для більшості центральних українських каналів День жалоби не став трауром

Особливо обурює відсутність відповідного траурного символу на державному телеканалі. Георгіївську стрічку Перший національний тримав на своєму логотипі цілий місяць.

 

Для більшості центральних українських каналів День жалоби не став трауром.

До такого висновку спонукає телевізійна картинка та програмне наповнення ефіру, за яким у День пам'яті жертв Голодомору стежив дніпропетровський читач ІП Олексій Мазур.

Перший національний, ICTV, "Інтер", "Тоніс", СТБ, ТРК "Україна", НТН, К-1,  "ТЕТ", "1+1" вочевидь вирішили зайвою і непотрібною справою розміщувати під час трансляції на своїх логотипах траурну стрічку чи свічу пам'яті.

На цих каналах українському глядачеві ніщо не нагадує про трагічну дату. Все, як у звичайні дні. Те ж саме стосується і програм передач більшості з названих телемовників.

Особливо обурює відсутність відповідного траурного символу на державному телеканалі. Георгіївську стрічку Перший національний тримав на своєму логотипі цілий місяць. А от розмістити бодай на один день чорну стрічку на знак пам'яті за мільйонами замордованих голодом співвітчизників - зась. Мабуть, принципово.

"Перший інформаційний" постійно транслює ролики-нагадування про День скорботи і проводить спеціальний телемарафон, присвячений Голодомору. Ця тема постійно присутня у випусках новин, на столі ведучого горить свічка.

5 канал змінив колір логотипу - в цей день він став чорним.

ТВі теж змінив логотип, прибравши звідти яскраві фарби.  На каналі йдуть соціальні ролики, які нагадують про трагедію.

День жалоби також позначено на логотипі Нового.

Свічку пам'яті розмістив y кадрі і музичний канал М-1.

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.