Спецпроект

В Італії переоцінюють постать Муссоліні

Через 66 років після закінчення Другої світової війни в Італії не вщухає інтерес до постаті Беніто Муссоліні - італійського фашиста-диктатора.

Дві провладні газети, дбаючи про збільшення читацької аудиторії, почали друкувати архівні матеріали про "Дуче", повідомляє Радіо Свобода.

Опозиційні видання кажуть, що правоцентристи таким чином відволікають увагу читачів від скандалів довкола прем'єра Сільвіо Берлусконі. Втім, як вважають незалежні оглядачі, йдеться не так про політику, як про осмислення ролі Муссоліні в італійській історії.

На перших шпальтах газет Libero та Il Giornale - портрети Беніто Муссоліні. Одна у безкоштовному додатку протягом березня пропонує читачам "Щоденники Дуче", історична автентичність яких досі не доведена. Інше видання друкує політичний заповіт диктатора та спогади його прислуги.

Як пояснюють редактори обох часописів, вони, звісно, не є фанатиками режиму і не ставлять за мету представити Муссоліні у позитивному світлі. Їхня ціль - дозволити людям "вільно судити про фашистський період в історії Італії".

Після закінчення Другої світової війни в Італії офіційно засудили диктатора і його політику фашизму. В країні немає жодного пам'ятника "Дуче", діє лише будинок-музей у містечку Предаппіо, де народився політик.

Завдяки новим історичним дослідженням громадськість почала відкривати окремі позитивні аспекти режиму. Згадують, серед іншого, вдалу протидію економічній кризі 1920-х років, будівництво фабрик, шкіл та інших громадських закладів. Як стверджують деякі економісти, за Муссоліні були закладені основи італійської системи соціального забезпечення, був високий рівень народжуваності в країні.

В італійській історіографії та самому суспільстві Муссоліні таки залишається негативним персонажем. На думку істориків, сучасних італійців і приваблює ця "негативність постаті" та драматичний кінець диктатора, якого у квітні 1945 року розстріляли партизани й повісили догори ногами на міланській площі.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.