Спецпроект

Керівництво УРСР не усвідомлювало, яку небезпеку несе радіація - історики

СРСР, який десятки років готувався до ядерної війни, виявився неготовим оперативно і адекватно відрегувати на катастрофу в цивільній ядерній енергетиці. Архівні документи вказують на низьку культуру роботи працівників АЕС і на нерозуміння серйозності ситуації вищим керівництвом республіки.

Про це в авторській колонці для ТСН.ua повідомив історик, голова Галузевого державного архіву СБУ (2008-2010) Володимир В'ятрович. 

На підставі першої доповідної КДБ, надісланої в Київ і Москву ще вночі 26 квітня, видно спроби влади приховати реальні масштаби катастрофи: "Пожежу локалізовано", - оптимістично писали чекісти. Проте затаїти інформацію цього разу було нереально.

27 травня на автомобілі, який повертався з пікніка в чорнобильському лісі, самі ж співробітники КДБ зафіксували рівень радіації, який перевищував фоновий в 5000 разів.

За словами В'ятровича, керівництво країни не усвідомлювало загрозливих наслідків аварії. Зокрема, на документі з інформацією про надзвичайний радіаційний фон Володимир Щербицький, керівник УРСР, залишив єдину резолюцію: "Что это означает?"

"За таку некомпетентність довелося заплатити життям і здоров'ям людей, - робить висновок дослідник. - Евакуацію спромоглися розпочати щойно через 36 годин після аварії і лише 3 травня вивезти людей з 10-кілометрової зони. 30-кілометрову зону почали евакуйовувати 4-5 травня. Документи КДБ містять також графік динаміки радіаційного фону в Києві, який зафіксував пік радіації між 10 і 12 годинами 1 травня. Саме в той час за рішенням партії тисячі українських дітей марширували Хрещатиком". 

В'ятрович стверджує, що слідство з метою встановити причини аварії почалося одразу 26 квітня. І версія, висунута в перші дні після катастрофи, залишилася незмінною: вибух - наслідок недбальства. 

У повідомленні КДБ від 7 травня вказується, що "загальною причиною аварії була низька культура працівників АЕС. Мова йде не про кваліфікацію, а про культуру роботи, внутрішню дисципліну і почуття відповідальності".

"Вибух стався, - читаємо в іншому висновку спецслужби, - в результаті низки грубих порушень правил роботи, технології і недотримання режиму безпеки при роботі 4-го блока АЕС. Навіть в момент вибуху на працюючому реакторові і турбіні проводилися експерименти...".

"При розгортанні санітарно-обмивальних пунктів (СОП), - йдеться в доповідній КДБ, - із 47-ми на 2 травня 1986 року придатними виявилися лише 5, на 3-10 травня - ще 7... Персонал СОП не мав жодних індивідуальних засобів захисту і сам піддався зараженню. Крім того, він укомплектований на 70% з перестарілих і сімейних жінок, які відмовилися виїжджати в зону..."

"Десятки років СРСР тренувався на уроках цивільної оборони в очікуванні атомної війни з капіталістичним Заходом. Як засвідчила атомна атака зсередини, готовність до дій в критичній ситуації була близькою до нуля. Неготовими до біди виявилися і прості громадяни, і влада", - підсумовує історик.  

Листи з Праги. 1968 рік у матеріалах КГБ

У 1968 році українці усе більш гостро реагували на події у Чехословаччині. У колись таємних архівах КГБ збереглися тисячі сторінок, на яких оперативники доповідали про різні форми нелояльності та спротиву українців. Були і ті, хто підтримав радянську окупацію ЧССР.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.