Спецпроект

Захід не хотів незалежної України - архів Горбачова

Провідні політики Заходу побоювалися незалежності України і в розмовах із останнім лідером СРСР часто висловлювали занепокоєння з цього приводу.

Про це повідомляє "Главред" із посиланням на британського історика Павла Строілова, котрий скопіював з комп'ютерної мережі Фонду Горбачова архів з записами переговорів.

Західні політики, схоже, вели переговори і з керівниками УРСР, хоча й не акцентували про це у розмовах із Горбачовим.

Нижче - кілька знакових фрагментів горбачовських розмов.

Прем'єр-міністр Великобританії Маргарет ТЕТЧЕР, 20 листопада 1990 року:

"Востаннє, коли я була в Радянському Союзі, я відчула, що люди діють ніби в умовах вакууму влади. Але цього не може бути. Свобода може існувати лише в умовах твердої законності. Більш розумні люди казали мені: ми чекаємо, хочемо подивитися, як буде розподілено владу між центром і республіками.

Але інші стверджували, що лише самі республіки будуть вирішувати, що вони віддадуть центру. А я казала їм, що тоді країна не зможе функціонувати. Спочатку визначається центр, потім повноваження передаються республікам.

Я бачила демонстрації з гаслами про те, що українські солдати не будуть служити центральному уряду. І це дуже стурбувало мене, адже свобода неможлива без фундаменту влади. І ще одне стурбувало мене. Люди чекають, що для них хтось щось зробить. Але ж воля - це відповідальність. А люди працюють абияк, без твердого управління".

Канцлер ФРН Гельмут Коль 5 липня 1991 року:

". Я хотів би... донести до керівників України нашу думку про те, наскільки важливо уникати дій, які б створювали на Заході враження того, ніби СРСР ось-ось розпадеться на конгломерат окремих республік".

Міністр іноземних справ ФРН Ганс-Дітріх ГЕНШЕР, 26 жовтня 1991 року:

"Розмовляючи минулого тижня в Києві, я казав українським керівникам: у нас в Європейському співтоваристві 12 держав. Ми прагнемо до створення спільної європейської держави; у нас зараз 12 валют, а ми хочемо створити єдину спільну валюту.

Бачте, яка різниця: Європа прагне до єднання, а ви шукаєте будь-які приводи, щоб роз'єднуватися. Це парадоксально і не може бути нічим виправдано".

Президент США Джордж БУШ, 29 жовтня 1991 року:

"Так, я приймав Кравчука, Акаєва. Ми маємо контакти з республіками, намагаючись, щоб вони не підривали ваші позиції. І я завжди кажу: ми зацікавлені в тому, щоб республіки домовилися з центром, ми хочемо допомогти вам, а для цього необхідно, щоб ви домовилися.

Незалежність України: як воно було у 1991-му і як буде у 2021-му

І, звичайно, військові питання, роззброєння, ядерна зброя. Я завжди підкреслюю роль президента Горбачова. А коли Україна стала робити заяви з цих питань, то це викликало велике занепокоєння... Сенатори питають, що це за нова армія у 450 тисяч людей, коли треба ратифікувати договір по звичайних збройних силах в Європі?"

Прем'єр-міністр Іспанії Феліпе Гонсалес МАРКЕС, 30 жовтня 1991 року:

"Коли вони [західні лідери - ІП] бачать, що Україна, нехай із передвиборчих міркувань, але має намір мати свою грошову одиницю чи армію (нехай без ядерної зброї), оскільки не довіряє Росії, в цій ситуації їхня віра у збереження Союзу може спиратися виключно на наявність фігури Горбачова.

Але, погодься, у відносинах з такою країною цього недостатньо. Я радий, що ти згоден зі мною, що в сьогоднішніх умовах для політика з великої літери, політичний союз республік важливіше, ніж економічні зв'язки. Без першого не буде і другого.

...Буш не міг тобі сказати цього, але я впевнений, що в голові у нього постійно сидить думка: а раптом Єльцин опиниться на коні? І Бушу важко дорікнути в чомусь, мені легше було зробити свій вибір. Мені здалося, що на голову не налазить те, що німці вирушили в Москву просити автономію для радянських німців. Облиште, панове, це все одно, що я завтра попрошу автономії для двох мільйонів іспанців в Аргентині. Та мене стусаном в одне місце звідти виб'ють за це.

...Я, до речі, готовий повторити все це і в тебе вдома. Особливо руки сверблять поговорити з українцями: що вони думають, що, відокремившись, стануть Францією чи Німеччиною?

...Можу сказати тільки одне: ми не можемо жити, перебуваючи в залежності від того, буде чи не буде інфаркту у Михайла Горбачова. Нам потрібен сам Горбачов, і нам потрібен стабільний, потужний інститут Президента СРСР".

Василь Мудрий (1893–1966)

"24 серпня 1939 року у Львові відбувся Крайовий конгрес Українського національно-демократичного об'єднання, на якому одностайно ухвалено резолюцію, що українське громадянство виконає в цих важких часах горожанські обов'язки крови і майна, які накладає на нього приналежність до Польської Держави... нині не час для взаємних політичних суперечок і що вищезазначене рішення разом з українським суспільством у повному обсязі виконаємо та понесемо всі жертви для спільної оборони держави".

Нестабільність і криза. Фрагмент книги "Революційна весна" Крістофера Кларка

Весна 1848 року ознаменувала час, коли Європу воднораз огорнули надія і страх, вона відчула крихкість усталеного століттями політичного порядку. Повстання у Парижі, Відні, Берліні, Мілані, Празі та десятках інших міст не були ізольованими епізодами, а стали першою загальноєвропейською революцією модерної доби. За інтенсивністю та географічним розмахом вона не мала прецедентів і охопила майже весь континент: від Португалії до Галичини й від Скандинавії до Сицилії. Люди по всій Європі стали учасниками масової політики та вимагали соціальної емансипації, громадянських прав і національного самовизначення.

Симон Созонтів. Опікун українців у Франції та "опіка" над ним органів кдб

Оперативній справі, яку в кдб завели на Симона Созонтіва, дали назву "Каучук". За аналогією з тим, що він був власником невеликої фабрики гумових виробів у Франції. Але він цікавив чекістів не лише як господарник і меценат, а передусім як багаторічний голова "Української громадської опіки" у Франції і в подальшому – голова виконавчого органу Української Національної Ради (прем’єр-міністр уряду в екзилі). Його певні риси характеру, політичні хитання й амбіції мали намір використати для здійснення спеціальної пропагандистської операції.

Поет Леонід Лиман. «Як я став ворогом народу»

У низці оперативних розробок органами кдб представників української творчої інтелігенції, що опинилися в еміграції, справа на поета Леоніда Лимана займає окрему нішу. Принаймні за обранням способів його компрометації. Покрокове розкриття тієї "кухні" кдб на підставі розсекречених документів з архівних фондів Служби зовнішньої розвідки України дає змогу наочно показати, як саме фальшували докази антирадянської діяльності, вигадували неіснуючі факти, використовували вивіски відомих міжнародних організацій і підписи їхніх керівників, залучали іноземних журналістів для поширення недостовірної інформації.