Росіянка повернула Львову вкрадену в 1980-их ікону

Pосiйський мистецтвознавець повернула в Україну iкону XV столiття, викрадену з львiвського музею в 1980-х рр.

Про це повідомляє "Інтерфакс" .

Iкону XV столiття "Розп'яття з предстоящими", вкрадену в 1984 роцi з Львiвського музею нацiонального мистецтва, повернули в Україну. Церемонiя передання святого образа вiдбулася в середу в Будинку митрополита на територiї нацiонального заповiдника "Софiя Київська".

Мiнiстр культури України Михайло Кулиняк назвав день повернення iкони в Україну "справжнiм святом".

Дарувальниця iкони, мистецтвознавець iз Росiї Любов Єлизаветiна розповiла, що викрадачi скоїли "злочинний вчинок" - на iконi були зображення двох янголiв, що лiтали над хрестом, але зловмисники їх видалили.

"Серйозна наукова робота... допомогла iдентифiкувати, що це i є iкона, яку викрали з львiвського музею", - зазначила Єлизаветiна, додавши, що це було складно встановити, маючи лише стару чорно-бiлу фотографiю викраденого шедевра.

Генеральний директор Нацiонального музею iм. А.Шептицького (Львiв) Iгор Кожан подякував Л.Єлизаветiнiй за повернення святого образа.

Iкону "Розп'яття з предстоящими" вкрали з фондосховища музею в 1984 роцi разом з iншими образами (понад 20). Цiнностi було вивезено за кордон, частину iкон зловмисники продали.

На початку 2010 року з'ясувалося, що "Розп'яття з предстоящими" перебуває в зiбраннi росiйського колекцiонера iкон Михайла Де Буара (Єлизаветiна). Вiн придбав образ у 2007 роцi в Нiмеччинi. Його вдова Л.Єлизаветiна висловила бажання повернути iкону львiвському музею.

Листи з Праги. 1968 рік у матеріалах КГБ

У 1968 році українці усе більш гостро реагували на події у Чехословаччині. У колись таємних архівах КГБ збереглися тисячі сторінок, на яких оперативники доповідали про різні форми нелояльності та спротиву українців. Були і ті, хто підтримав радянську окупацію ЧССР.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.