У Львові прочитають лекцію про авангардну архітектуру 1930-их

Центр міської історії Центрально-Східної Європи та Польський Інститут у Києві запрошують на лекцію проф. Романи Цєльонтковської "Польська авангардна архітектура – Львів 1934 vs Ополе 2004 – зміна способу сприйняття, проектування, створення та використання вілли".

Захід відбудеться у рамках виставки "Дім: століття змін".

Час і місце: 15.02.2012 о 18:30, Львів, Центр міської історії Центрально-Східної Європи, вул. Богомольця, 6.

Проф. Цєльонтковська говоритиме про два приклади авангардної архітектури. Будинок архітектора Вавжиньца Дайчака, який нічим не поступається зразкам Баухаусу 1930-х років - один з найбільш репрезентативних прикладів модерністичної вілли у Львові.

Історія вілли є особливою, наскільки може бути особливим свідок історії.

Іншим об’єктом є сучасний проект від KWK Promes, архітектора Роберта Щенсного. Віллу було спроектовано і виконано від першого ескізу і до обладнання інтер’єру. Є вона естетично цілісною – монохроматичною, статичною в своїй елегантності, виконана прекрасно і з технічного огляду і з огляду на матерію. Ікона сучасності.

Обидва об’єкти розділяють десятки років. Їх поєднує репрезентативність способу життя, свідомість клієнтів, уважність до авангардизму, майстерність архітекторів. Драматична, складна історія першого є фоном для короткої, прозорої історії другого.

Проф. Романа Цєльонтковська – завідувач кафедри проектування у просторі, архітектурного факультету Ґданської політехніки; архітектор, проектант, критик сучасної архітектури, починаючи з 1992 року займається модерністичною архітектурою Львова (автор книжки "Архітектура та урбаністика Львова за часів ІІ Речі Посполитої", 1998; у співавторстві: "Деталь житлової архітектури Львова ХІХ-ХХ ст.", 2008).

Виставку "Дім: Століття змін" представлено в приміщенні Центру міської історії у період від 3 листопада 2011 року до 10 травня 2012 року. Проект досліджує історію житла, його культурні та соціальні аспекти в різних ідеологічних та політичних вимірах впродовж ХХ століття.

Читайте на ІП: "Львів пострадянський. Місто, про яке не хочуть знати"

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.