Українські пошуковці хочуть співпрацювати з державою

За минулий рік офіційні пошукові організації України провели понад 350 пошукових експедицій, знайшли останки близько 1000 загиблих, повернули імена більш ніж 50 полеглих, та ще 6000 імен завдяки їх роботі було занесено до Книги пам'яті.

 

Такі попередні підсумки роботи оприлюднив голова ВГО "Союз "Народна пам'ять" Ярослав Жилкін.

"Результати могли б бути ще більш вражаючими, якби участь держави в пошуковій роботі було більш активними, - переконаний лідер пошукового руху.

2011 року українські пошуковці об'єдналися у Всеукраїнську організацію та зуміли привернути увагу держави до своїх проблем.

У серпні минулого року підписано меморандум про співробітництво з Державною архівною службою України. Це не тільки спростило доступ пошуковців до архівних матеріалів та найбільшої в СНД бази Центрального архіву Міноборони Росії в Подольську, а й дозволило вдосконалити роботу самих архівних установ.

"З ініціативи ВГО "Союз "Народна пам'ять" при міністерстві створено робочу групу з представників пошукових організацій, спеціалізованих підприємств, істориків та представників органів охорони культурної спадщини більшості областей України, - повідомив Жилкін. - Першочергові завдання робочої групи - реформування Державної міжвідомчої комісії та вдосконалення пошукового законодавства".

Державна міжвідомча комісія видає дозволи на проведення польових пошукових робіт. Цього року жодного дозволу ще не отримано.

Пошуковці сподіваються, що найближчим часом зміниться ситуація і з роботою регіональних комісій з увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій, які зобов'язані співпрацювати з пошуковцями в регіонах. У налагодженні такого співробітництва може допомогти досвід Росії, про який на конференції розповів представник Міноборони РФ Андрій Таранов.

Усі погоджувальні документи на право розкопок і ексгумацію російські пошуковці отримують у місцевих органах влади. В кожному регіоні працює лише одна офіційна пошукова організація, уповноважена місцевою владою. В даний момент в Росії вносяться зміни до законодавства про увічнення пам'яті загиблих при захисті Вітчизни, які дозволять державі фінансувати діяльність громадських пошукових організацій.

В Україні лише готується до прийняття Закону "Про увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій". Перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва і ЖКГ Олександр Аліпов закликав пошуковців подавати свої пропозиції щодо проекту цього закону, а також до програми роботи Державної та регіональних комісій з увічнення пам'яті жертв війни та політичних репресій.

ВГО "Союз "Народна пам'ять" також розвиває співпрацю з Міжнародною службою пошуку, яка базується в Німеччині.

Як розповіла на Всеукраїнській конференції пошуковців представник служби Вероніка Виборнова, тут зберігаються персональні дані про більш ніж 15 мільйонів осіб - в'язнів концтаборів, військовополонених, остарбайтерів. Однак кількість запитів з країн СНД мізерна - люди просто не знають про цей архів. Відтепер багато хто зможе дізнатися про долю своїх загиблих і зниклих родичів.

 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.