Спецпроект

Українські пошуковці готуються об'єднатися в національну асоціацію

18 червня в Києві відбувся І Всеукраїнський з'їзд пошукових організацій України.

Про це "Історичну Правду" повідомили організатори заходу.

На з'їзді були присутні представники пошукових організацій з 22 областей, які займаються пошуком і перепохованням загиблих воїнів Другої світової війни.

Голова оргкомітету з'їзду Ярослав Жилкін, говорячи про необхідність об'єднання пошуковців у Всеукраїнську організацію, підкреслив:

"Україна - єдина серед учасників Другої Світової війни не має профільного законодавства щодо увічнення пам'яті загиблих воїнів. Тому коли ми у якійсь області знаходимо останки і звертаємося до місцевої влади з питання їх перепоховання, то там просто не знають, що з ними робити. Немає закону - отже, немає державної програми, немає відпрацьованої процедури".

На думку Жилкіна, всеукраїнська організація пошуковців має лобіювати зміни до пошукового законодавства, направлені проти "чорних археологів": "Давайте говорити прямо - жодних "чорних археологів" у нас немає, а є мародери, які грабують могили. За це має бути введена кримінальна відповідальність. Можливо, це вдасться зробити, коли будуть вноситися зміни до Кримінального кодексу, ініційовані президентом".

Ще одне завдання всеукраїнського об'єднання - налагодження міжнародної співпраці. Керівник представництва Народного союзу Німеччини з догляду за військовими похованнями Ганс-Ульріх Шрадер, виступаючи на з'їзді, висловив надію, що зі створенням національної асоціації пошуковців це співробітництво стане більш плідним. 

"Коли бачиш, як плачуть родичі на могилі батька, який загинув у Другій світовій війні, і про якого вони не мали жодних відомостей, відчуваєш, що наша робота є правильною, - підкреслив Шрадер. - Ми робимо перепоховання не тільки німецьких солдат, а й представників різних держав. З мертвими не воюють. Пам'ятаймо про те, що війна закінчена лише тоді, коли поховано останнього солдата".

На завершення з'їзду делегати одноголосно прийняли меморандум, у якому закликають державні органи до плідної співпраці.

На думку учасників, обласні об'єднання пошуковців повинні тісно взаємодіяти з регіональними органами охорони історико-культурної спадщини, місцевими органами влади, ініціювати прийняття відповідних державних програм і брати найактивнішу участь у їх реалізації.

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.

«Він весь час мене розпитував, коли десь побачить ґрати, то питав: "Мамо, це тюрма?"» До 90-річчя незламної Надії Світличної

1972-го Надія Світлична працювала у бібліотеці Київського холодокомбінату, а про її відсутність на робочому місці сповіщала картка на дверях: "Викликали на допит у КГБ". На допитах Світлична трималась безкомпромісно, а коли слідчий намагався вплинути, маніпулюючи материнськими почуттями (синові Яремі виповнилось лише 2 роки), домагаючись, щоб визнала: твори, які вилучили – антирадянські, Надія Світлична відповідала твердо: "Прошу припинити цю торгівлю і ведіть у камеру, якщо арештували".