Спецпроект

Українські пошуковці готуються об'єднатися в національну асоціацію

18 червня в Києві відбувся І Всеукраїнський з'їзд пошукових організацій України.

Про це "Історичну Правду" повідомили організатори заходу.

На з'їзді були присутні представники пошукових організацій з 22 областей, які займаються пошуком і перепохованням загиблих воїнів Другої світової війни.

Голова оргкомітету з'їзду Ярослав Жилкін, говорячи про необхідність об'єднання пошуковців у Всеукраїнську організацію, підкреслив:

"Україна - єдина серед учасників Другої Світової війни не має профільного законодавства щодо увічнення пам'яті загиблих воїнів. Тому коли ми у якійсь області знаходимо останки і звертаємося до місцевої влади з питання їх перепоховання, то там просто не знають, що з ними робити. Немає закону - отже, немає державної програми, немає відпрацьованої процедури".

На думку Жилкіна, всеукраїнська організація пошуковців має лобіювати зміни до пошукового законодавства, направлені проти "чорних археологів": "Давайте говорити прямо - жодних "чорних археологів" у нас немає, а є мародери, які грабують могили. За це має бути введена кримінальна відповідальність. Можливо, це вдасться зробити, коли будуть вноситися зміни до Кримінального кодексу, ініційовані президентом".

Ще одне завдання всеукраїнського об'єднання - налагодження міжнародної співпраці. Керівник представництва Народного союзу Німеччини з догляду за військовими похованнями Ганс-Ульріх Шрадер, виступаючи на з'їзді, висловив надію, що зі створенням національної асоціації пошуковців це співробітництво стане більш плідним. 

"Коли бачиш, як плачуть родичі на могилі батька, який загинув у Другій світовій війні, і про якого вони не мали жодних відомостей, відчуваєш, що наша робота є правильною, - підкреслив Шрадер. - Ми робимо перепоховання не тільки німецьких солдат, а й представників різних держав. З мертвими не воюють. Пам'ятаймо про те, що війна закінчена лише тоді, коли поховано останнього солдата".

На завершення з'їзду делегати одноголосно прийняли меморандум, у якому закликають державні органи до плідної співпраці.

На думку учасників, обласні об'єднання пошуковців повинні тісно взаємодіяти з регіональними органами охорони історико-культурної спадщини, місцевими органами влади, ініціювати прийняття відповідних державних програм і брати найактивнішу участь у їх реалізації.

Життя з тавром "Молодої гвардії": доля українки, якій відвели роль зрадниці в ідеологічному романі

"Я хочу, щоб ми були разом на небесах", – сказав у концтаборі хлопець дівчині. Їх повінчав католицький священик Антон Куява. Це сталося під час повстання політичних в'язнів у Кенгірі в ГУЛАГу. Щастя бути разом у закоханих тривало менше двох місяців, а точніше – 42 дні. Однак любов не терпить обмежень, і на війну їй байдуже – вона творить диво народження нового життя й апріорі перемагає. У Києві живе витвір їхньої любові – донька Олена Бондаренко.

Чорний понеділок Корюківки

1-2 березня 1943 року чернігівська Корюківка пережила моторошні години знищення: кілька тисяч дітей, жінок, стариків без суду і слідства були методично розстріляні-спалені. Люди до останньої фатальної миті не вірили, що будуть покарані у такий жахливий спосіб за чиїсь дії, вони казали губителям : "Паночки, ми нічого поганого вам не зробили, це якась помилка..." І падали на землю, як снопи, скошені кулями.

Василю Листовничому – 150 років. Доля архітектора та його нащадків

Інженер та архітектор Василь Листовничий встиг попрацювати на уряд УНР – обіймав посаду будівничого Комісаріату в справах Київської шкільної округи. А ще був self-made man, який сам себе зробив і сам заробив на знамениту садибу у Києві на Андріївському, 13. І головне – виховав чудових нащадків. Він загинув від рук більшовиків у 1919-му. Ані точна дата, ані обставини його смерті достеменно невідомі.

Дарія Ребет. Розшукати й викрасти у Відні

На тлі гучної історії з намагань спершу викрасти, а згодом і вбити у 1957 році в Мюнхені одного з провідних діячів ОУН Лева Ребета дещо в тіні дослідників залишилося питання про те, як чекісти здійснювали оперативну розробку його дружини. А інтерес до неї був не менший, а то навіть і більший через її неабияку харизму, освіченість, уміння відстоювати свою принципову позицію та викладати її в публічних дискусіях і на папері, авторитет і, зрештою, місце в ієрархії ОУН. Адже Дарія Ребет була єдиною жінкою-членом Проводу ОУН.