Влада Умані відмовилася перейменовувати вулицю Леніна

Благодійна ініціатива "Героїка" звернулася до Уманської міської ради з проханням розглянути пропозицію про перейменування центральної площі міста (пл. Леніна) на площу імені генерала Ольшевського.

Чиновники виконкому Уманської міської ради не забарилися із відповіддю, повідомляє "Героїка".

Заступник міського голови пан Петро Паєвський розписав, як в Умані шанують видатного земляка. Чиновник перерахував цілий ряд протокольних патріотичних заходів, з опису яких неможливо зрозуміти змісту численних "відзначень" та "вечорів".

Повага до генерала Армії УНР зводиться до обіцянки у 2013 році відзначити 140-ліття від дня народження та 80-ліття з дня смерті Володимира Ольшевського (у своєму листі міськвиконком називає генерал-хорунжого то Ольшевським, то Ольшанським).

"Щодо питання перейменування площі Леніна в м.Умані на честь генерала Ольшевського, вважаємо, що це питання потребує всебічного вивчення і подальшого обговорення міською громадою, - повідомляють чиновники, - Адже історія нашого міста багата й іншими видатними подіями, відомими особистостями, які теж заслуговують на вшанування їх пам’яті". 

Володимир Ольшевський (1873-1933) — генерал-хорунжий Армії УНР. Народився в Умані, слухав лекції в Київському університеті, закінчив Київське піхотне юнкерське училище, вийшов підпрапорщиком до 131-го піхотного Тираспольського полку (Київ).

Брав участь у Російсько-японській війні. Під час Першої світової воював у 279-му піхотному Лохвицькому полку. Двічі поранений.

З червня 1918 р. — командир куреня 27-го пішого Козелецького полку Армії Української Держави. Згодом — командир куреня 21-го пішого Сквирського полку Армії Української Держави. З 15.03.1919 р. — командир 19-го пішого Овруцького полку Дієвої армії УНР.

Спогади офіцера Дієвої армії УНР

З 11.04.1919 р. — командир 3-го куреня 16-го пішого загону Дієвої армії УНР. 3 01.06.1919 р. — помічник начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. У листопаді—на початку грудня 1919 р. — в. о. начальника 3-ї Залізної дивізії Дієвої армії УНР. Учасник Першого Зимового походу.

З 07.01.1920 р. — на посаді командувача всіх озброєних сил Уманщини. З травня 1920 року був приділений для особливих доручень до штабу Армії УНР. З 1923 р. жив на еміграції у Польщі (у Лодзі та Познані). Помер та похований у Познані.

 

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.