НА ПОЛТАВЩИНІ ВІДМОВИЛИСЯ ВІД ПАМ'ЯТНИКА КОМАНДИРУ АРМІЇ УНР

Депутати містечка Хорол офіційно відмовили у встановленні монумента командувачу Дієвої армії УНР Василю Тютюннику. Заборону підтримала більшість депутатів міської ради.

Пропозиція вшанувати видатного хорольця надійшла від представників благодійної ініціативи "Героїка", яка запропонувала спорудити пам’ятник власним коштом.

В разі позитивного рішення міськради погруддя мав би створити відомий український скульптор Ігор Гречаник. Твори цього майстра представлені в постійних колекціях престижних європейських галерей: Galerie Alexander Raebed в Цюріху, Galerie Michelle Boulet у Парижі, в Центрі фантастичного мистецтва в Данії, в галереї "Київська Принцеса" в Ніцці тощо.

"Рішення депутатів було для нас дещо неочікуваним, - зазначив координатор благодійної ініціативи "Героїка" Павло Подобєд. - Далеко не найзаможніше містечко, яке вочевидь не потерпає від нашестя туристів, відмовляється прийняти в дар пам’ятник видатному землякові".

Свою позицію міська влада аргументувала так: "Вихідцями міста є значна кількість визначних історичних постатей, які також заслуговують на увічнення пам’яті".

Депутати не зазначили, хто саме входить до переліку "визначних історичних постатей Хорола". Також з офіційного рішення не зрозуміло, яким чином вшанування Тютюнника, перешкоджає вшануванню інших видатних земляків.

Благодійна ініціатива “Героїка” – громадський рух, мета якого відродження українських військових поховань, встановлення пам’ятників та пам’ятних знаків на честь борців за незалежність України. Від 2010 року “Героїка” встановила більше 15 монументів та пам’ятних знаків у Києві, Херсонській, Рівненській, Черкаській, Тернопільській та Київській областях. 

Василь Никифорович Тютюнник (1890-1919) — командувач Дієвої армії УНР у 1919 р.

Походив з селян, народився на хуторі Куторжу (Куторжиха, нині — у складі м. Хорол) Хорольського повіту Полтавської губернії. Закінчив Хорольське 4-класне міське училище, Тифліське військове училище за 1-м розрядом (06.08.1912).

В училищі у змаганнях виборов звання "Відмінний стрілець з гвинтівки" та "Відмінний стрілець з револьверу". Вийшов підпоручиком до 25-го Сибірського стрілецького генерала Кондратенка полку (Іркутськ), у складі якого брав участь у Першій світовій війні.

З 15.10.1914 р. — в. о. начальника команди кінних розвідників. З 16.01.1915 р. — начальник команди, на цій посаді відбув всю Першу світову війну. 31.03.1915 р. дістав легку контузію під час обстрілу німцями с. Сантока. Останнє звання у російській армії — капітан (з 22.06.1917 р.).

29.09.1917 р. відбув на постійну роботу до складу Української ради 2-ї армії Західного фронту, голова цієї ради. З березня 1918 р. — помічник начальника розвідчої частини оперативного відділу Генерального штабу УНР, у подальшому — Армії Української Держави.

Як одягався і чим воював солдат Армії УНР. ФОТО

З 15.11.1918 р. — начальник оперативного відділу штабу Дієвої армії УНР. З 31.12.1918 р. — 1-й помічник начальника штабу Дієвої армії УНР (на який у той час були покладені і завдання Генерального штабу). З 22.01.1919 р. — помічник начальника штабу Дієвої армії УНР.

З 26.07.1919 р. — командувач Дієвої армії УНР. 08.09.1919 р. був усунутий з посади командарма і зарахований до резерву. 05.11.1919 р. з особистого наказу С. Петлюри знов повернувся на посаду командувача Армії УНР.

06.12.1919 р. хворим на тиф у важкому стані був перевезений на територію, зайняту польською армією. Помер від тифу у Рівному. Похований на Дубенському міському цвинтарі у м. Рівне.

 

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.

Антон Лягуша: «Зараз в Україні формується демократична пам’ять»

Інтерв’ю з Антоном Лягушею, кандидатом історичних наук, деканом факультету магістерських соціальних та гуманітарних студій Київської школи економіки (KSE) для Музею «Голоси Мирних» Фонду Ріната Ахметова.