У Дніпропетровську поставлять поруч Яворницького, Брежнєва й Кучму

15 барельєфів відомих особистостей регіону та 27 пам'ятних дошок прикрашатимуть нову площу ім. 80-річчя Дніпропетровської області - від Івана Сірка до Олеся Гончара і Леоніда Кучми.

Про це повідомляє офіційний сайт Дніпропетровської міськради з посиланням на архітектора проекту Дмитра Волика.

“В рамках реконструкції нової площі Союз художників України у Дніпропетровській області запропонував розмістити там портрети відомих та знакових особистостей, які мешкали або працювали у регіоні та інформацію про ключові події з життя Дніпропетровщини", - зазначив Волик.

За словами архітектора, було прийнято рішення розташувати на площі поліптих у складі 42 бронзових скульптурних зображень, з них 15 скульптурних портретів (барельєфів) та 27 пам'ятних дошок з інформацією про видатних особистей та історію рідного краю”.

На площі  ім. 80-річчя Дніпропетровської області буде улаштовано систему із восьми бетонних стел (шириною 2 метри, висотою 3,2 метрів ), на яких з однієї сторони парами розміщуватимуться бронзові скульптури, а з іншої — текстова інформація про ключові та цікаві події з життя міста і області.

Головна ідея композиції, яка розміщуватиметься на новій площі — показати історію Дніпропетровської області.

“З 1 вересня планується розпочати улаштування стел, барельєфів, пам'ятних дошок, - повідомила начальник управління культури та мистецтв Дніпропетровської міської ради Галина Сіверська. - Усі роботи будуть завершені протягом тижня".

Роботи поліптиху виконуються коштом міського бюджету, на ці цілі виділено 1 мільйон 751 тисяча гривень. В цю суму входить робота художників, бронза, з якої виготовлені скульптури, їхнє лиття, установка.

Фото: dniprorada.gov.ua

На створенням 15 барельєфів працювали дев'ять відомих художників з Дніпропетровська та інших міст України.

Бронзові скульптури — це барельєфи Михайла Янгеля, Івана Сірка, Дмитра Яворницького, Олександра Поля,  Миколи Родзянка, Івана Синельникова, Андрія Фабра, Олександра Макарова, Олеся Гончара, Василя Маргелова, Олексія Семиволоса, Дмитра Глинка, Володимира Щербицького, Леоніда Брежнева та Леоніда Кучми.

Поліптих (згрецької πολύς - складене з багатьох частин) —  композиція з кількох витворів мистецтва, що пов’язана єдиним задумом, кольоровим та композиційним строєм.

Читайте також: "Дніпропетровськ. Як розповісти історію міста без історії"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.