Спецпроект

У столиці презентують фотовиставку з Умані

У фотогалереї Ігоря Гайдая "Камера", що у центрі столиці, відкрилась виставка Максима Дондюка "Умань, Рош-Га-Шана", фото для якої збирались протягом п’ятьох років (2008-2012).

Про це пише prostir.museum.

Журналіст одним з перших почав долучатись до щорічного святкування, поступово стаючи "своїм" серед хасидів.

На виставці відвідувачів зустрічають 21 фотографія, кожна з яких розповідає свою малу історію з бурхливого дійства єврейського Нового року на могилі цадика Нахмана з Брацлава.

Основний елемент кожного фото – незмінні хасидські шляпи. Виставка переносить відвідувача за стіл до хасидів, де розташоване різноманіття страв разом зі звичними пляшками Fanta, Sprite та Pepsi.

Умань від Дондюка – це фото урочистої Тори, яку оточують усі паломники, намагаючись допомогти донести святиню; це євреї на даху, які спостерігають за дійством згори, мов горді орли; це малий хлопчик, що спить на колінах свого батька за партою, а також старий хасид, що грає на гітарі…

Особливу атмосферу світлин можна відчути, подивившись на постать старого хасида, що стоїть над могилою цадика, поринувши у свої думи. Одне з найяскравіших фото – це єврей у тендітній в’язаній кіпі, який грає на скрипці, на тлі іншого хасида, що голяка стоїть на краю прірви над річкою.

Окрім того, центральний мотив фотографій – дерево, що ніби нагадує Древо Сефірот (Древо Життя у Каббалі), що виникає у різних кутах світлин. Можливо, творчий задум автора, а, може, просто символічний збіг.

Максим Дондюк вперше потрапив до Умані у 2008 році, отримавши завдання від редакції. В подальшому він щороку брав відпустку, аби побувати на святі та проявити свою творчість крізь знімки хасидів.

Виставка працює у Києві з 5 до 30 вересня, у галереї Сергія Гайдая "Камера", за адресою вулиця Прорізна, 22, з 15:00 до 19:00 щодня крім середи.

Теми

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.