Спецпроект

У Жидачеві відкрили історичний музей

Одне з найстаріших міст України дочекалося власного музею історії. Під нього переобладнали столітню школу.

Наразі Музей історії та мистецтва Жидачівщини без світла та опалення - коштів у казначействі не виділили, а саме приміщення держава дала в оренду на 49 років, повідомляє prostir.museum.

Керівництво Львівської галереї мистецтв, відділенням якої став новостворений музей, сподівається зовсім скоро перевезти у Жидачів з фондосховищ цінні ікони та предмети живопису.

"Жидачівщина – старовинний край, де переплелось візантійське та західне сакральне мистецтво, - розповідає директор Львівської галереї мистецтв Лариса Возницька. - Археологи у різні часи знаходили тут чимало скарбів, проте коли батько з експедицією прибув сюди у 70-х роках, стіни тодішнього музею – старовинного костела – були голими. Ми зібрали усе, що було розкидано довкола, на реставрацію (одна зі старовинних ікон слугувала сходинкою, унікальне розп’яття Христа підібрали з підлоги). Зараз картини, ікони, Царські врата XVII ст. з Жидачівщини зберігаються у фондо­сховищах Олеського замку. Ще більше скарбів міста порозкидано по музеях України та Польщі. Перевозити уже історичні та культурні пам’ятки до жидачівського музею – небезпечно. Хоча охорона приміщення належна, але досі маємо проблему з підключенням опалення".

Поки що стіни музею прикрашають фотомакети пам’яток Жидачівщини, з яких можна зро­бити висновки про вражаючу майбутню експозицію. В 11 експозиційних залах розмістять об’єкти, що описуватимуть місто від дописемних років донині. Жидачівщині є чим похвилитись: у XVIIІ ст. тут знайшли знаменитий "Молотівський скарб" – 15 срібних прикрас та 65 чеських монет Вацлава II (1278 р. н.) і Яна I Люксембурга (1310 р. н.), тут було знайдено два стародавні мечі XII ст., кілька язичницьких кам’яних баб, 30 примірників стародруків, незліченна кількість давніх ікон та елементів декору.

"Відвоювати музей було непростим завданням, бо за ділянку в 600 квадратних метрів у центрі міста велась таємна боротьба, - каже завідувач музею Жидачівщини Степан Ревуцький. - Коли все ж таки було вирішено створити тут музей, нас чекали нелегкі ремонтні роботи. Все це робилось силами працівників музею, коштом меценатів, місцевої влади та Львівської галереї імені Возницького. Державного ж фінансування не було. Навіть фотомакети експонатів на стінах музею зроблені в кредит".

У музеї вже проведено сучасне опалення, печі замінені і готові до пуску, але... Казначейство досі не перечислило 2,5 тисячі гривень на експертизу проекту реконструкції обладнання. Тож запустити опалення керівництво музею не може.

Проте працівники Музею історії та мистецтва Жидачівщини налаштовані оптимістично, планують наступного року до 850-ліття Жидачева представити екс­позицію рідкісних пам’яток. Цей музей, запевняє пан Ревуцький, має важливу місію – разом із Музеєм гетьмана Івана Виговського та пам’яткою XV століття – П’ятничанською вежею – він створить Музейний комплекс Жидачівщини.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.