Спецпроект

НКВД переслідував галичан і волинян, які допомагали в Голодомор

Коли у 1939-му в Західну Україну прийшла радянська влада, то вона арештувала частину активістів, які допомагали українцям під час Голодомору 1932-33 років.

Про це під час презентації у Львові книги "Людяність у нелюдяний час" розповів кандидат історичних наук, автор монографії "Західна Україна і Голодомор 1932-1933 рр." Ярослав Папуга.

На початку 1930-х років із Західної України ще можна було пересилати посилки з продуктами для наддніпрянців. Але під час Голодомору політика радянської влади змінилась – вона вирішила заробити на людському горі.

За словами історика, для того, щоб переслати посилку, треба було доплатити ще велику суму грошей. Пересилали й готівку – американські долари чи польські злоті, за які у спеціальних магазинах за завищеними цінами можна було купити продукти.

Історик наголосив, що у липні 1933 році у Західній Україні було створено спеціальний громадський комітет для допомоги голодуючим.

"До кінця року комітет збирав кошти. Частину з них було витрачено на міжнародну діяльність, щоб донести інформацію про Голодомор до світу, - зазначив Папуга. - Більшу частину переслали голодуючим. Подібні комітети були створені практично всюди, де була українська діаспора – у Франції, Великобританії, Бельгії та ін. Координатором їхньої діяльності був саме львівський комітет".

Були випадки, коли голодуючим із Української соціалістичної радянської республіки вдавалось утекти на Західну Україну через радянсько-польський кордон.

Українці, які жили у цій прикордонній зоні, вимагали від польської влади, щоб вона дозволила наддніпрянцям залишитись. У більшості випадків польська влада лояльно до цього ставилась, хоча були випадки, що і перешкоджала українцям.

Особливо, коли було заплановано на 29 жовтня 1933 р. День жалоби і протесту – у цей день по всьому світі українці виступали проти Голодомору. У деяких місцевостях були випадки, що за кілька днів до цього польська влада затримувала українських активістів, а після проведення заходу випускала їх на волю.

Теодор Данилів із Бучацького повіту Тернопільського воєводства у своїх спогадах згадував, що коли його у 1939 році викликали у міліцію на допит, то основним звинуваченням була антирадянська пропаганда у 1933 р. Коли у концтаборах він розповідав наддніпрянцям про допомогу із Західної України – вони навіть не знали, що робились такі спроби їх порятувати.

Допомога із Західної України під час Голодомору частині людей все ж таки допомогла. Ярослав Папуга розповідає, що у архівах зберігаються тогочасні листи, де наддніпрянці дякують своїм братам з правого берега р.Збруч за допомогу, яка дала їм можливість вижити.

"Однак, це не можна порівнювати з героїзмом українців, які голодували самі і останнє віддавали своїм односельцям", – підкреслив історик.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.