Спецпроект

200-літню лікарню Шептицького у Львові не визнають пам’яткою

Активісти хочуть створити у будівлі музей медицини.

Про це пише zaxid.net.

Будівля лічниці на вул. Озаркевича, 4, яку львів’яни захищали від знесення, наразі не визнана пам’яткою. Але відповідні документи подано до відділу охорони культурної спадщини та культурних цінностей Львівської облдержадміністрації, повідомила начальник управління охорони історичного середовища Львівської міської ради Лілія Онищенко.

За її інформацією, будівля лічниці, якій понад 200 років, не має статусу пам’ятки. Документацію для внесення її до відповідного реєстру готують, аби подати до Мінкульту для прийняття рішення.

Водночас новіша будівля шпиталю Андрея Шептицького (збудована на початку ХХ століття), розташована поряд, статус пам’ятки має. Якщо і стару лічницю визнають пам’яткою, зносити її буде заборонено, додає чиновниця.

Експерт з охорони пам’яток Андрій Салюк розказав, що у Львівській обласній організації Українського товариства охорони пам'яток історії та культури розробили паспорт пам’ятки на вул. Озаркевича,4-4а.

Однак, наголошує він, пам’яткою потрібно вважати увесь комплекс шпиталю Шептицького на вул. Озаркевича,4: і новішу будівлю шпиталю, збудовану на початку ХХ століття (яке уже має статус місцевої пам’ятки), і будівлю першої лічниці, якій понад 200 років.

"Ці споруди є пам’яткою архітектури місцевого значення. Раніше рішенням міської влади частині пам’ятки надали адресу вул. Озаркевича,4а. Але це не означає, що зі зміною адреси ця споруда втратила свою цінність як пам’ятка. У реєстрі пам'яток також не сказано, що багатоповерхова споруда є пам’яткою, а мала (стара лічниця) – ні. Це все – елементи пам’ятки", – наголошує Андрій Салюк.

У тексті паспорта пам’ятки йдеться про те, що будівлі шпиталю імені митрополита Андрея Шептицького постали на найдавнішому земельному володінні василіянського монастиря Святого Юра. Автори документу наголошують, що будівля має як історичну й архітектурну цінність – стара лічниця є найдавнішою будівлею не лише шпиталю, але й західних околиць Святоюрського комплексу, яка походить щонайменше з кінця XVIII ст. і зберігає тогочасні стилістичні риси.

Зазначимо, одноповерхова будівля лічниці, яку передав під шпиталь Андрей Шептицький, останніми роками не використовувалась, руйнувалась від негоди. Однак її стан експерти оцінюють як задовільний. Водночас лікарське товариство у Львові неодноразово пропонувало відкрити там музей медицини.

Нагадаємо, приміщення лічниці, гаражі тощо, перебували у власності Львівської архиєпархії УГКЦ. Однак церква продала їх приватній структурі, яка перепродала їх теперішньому власнику – ТОВ "Розвиток нерухомості". А навесні цього року депутати Львівської міськради надали майже півгектара землі цьому ТОВ для забудови багатоповерхівки з підземним паркінгом. До цієї ділянки входить і лічниця. Мешканці сусідніх будинків і вул. Шептицьких, що межує з ділянкою, неодноразово виступали проти забудови.

У п’ятницю, 6 грудня, з’явилась інформація, що власник почав розбирати будівлю старої лічниці. Активісти львівського Євромайдану прийшли на вул. Озаркевича з пікетом. Роботи припинили. Як стверджують власники будівлі, робочі тут прибирали сміття.

Теми

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.