На світлу згадку про Євгена Сверстюка

Увечері 1 грудня відійшов у вічність Євген Сверстюк. Людина, що уособлювала цілу епоху боротьби проти тоталітаризму, найкраще, що в ній було. Світлий і спокійний чоловік, який із крицевою стійкістю протистояв потужній владній машині. Дисидент, публіцист і літературознавець, філософ і моральний авторитет. Чоловік, який був воїном, навіть коли залишався один в полі.

Його слів боялися настільки, що запроторили до таборів, та це не зламало його і не змусило замовчати.

Євген Сверстюк народився у 13 грудня 1928 року в селі Сельце на Волині.

Тут у бурхливі роки Другої світової війни минало його дитинство та юність. На його очах за короткий час кількаразово мінялася влада — польська на радянську, потім на німецьку, та згодом знов на радянську.

Жодна з них не несла українцям ані обіцяної волі, ані спокою. Тому вони взялися до зброї, щоб захистити свою землю.

Рідна для Сверстюка Волинь стала колискою Української повстанської армії. Саме від "хлопців з лісу" юний Євген навчився не лише жертовної любові до батьківщини, але правил конспірації, які стали йому в пригоді, коли він сам залучився до визвольної боротьби свого народу.

1952-го Сверстюк закінчив філологічний факультет Львівського університету. Згодом закінчив аспірантуру Інституту психології, та до захисту кандидатської дисертації його не допустили.

Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу "Вітчизна". Неодноразово його звільняли з роботи з політичних мотивів.

У 1960-ті Євген Олександрович організовував або брав активну участь в усіх літературних вечорах, зборах, які на той час мали напівлегальний характер і вважалося небезпечною антирадянською діяльністю.

У самвидаві поширювали його есе "З приводу процесу над Погружальським", "Собор у риштованні", "Іван Котляревський сміється", "Остання сльоза" та інші.

14 січня 1972-го був заарештований. Через рік за свої твори та виступи засуджений за статтею "Антирадянська агітація і пропаганда" на максимальний термін — 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.

"Щастя спiзнати суворiсть i вагу великих слiв — правда, честь, обов'язок, слiв, що становлять морально-етичнi пiдвалини, суть мого свiтогляду. Честь, що оплачується кров'ю, гiднiсть, що є передумовою життя, iстина, до якої йдуть з безстрашнiстю дослiдника — без ґарантiї повернутися", — казав Євген Олександрович у "Останньому слові" на суді, яке потім широко розійшлося у самвидаві.

Відбував термін у Пермських таборах, де брав участь у численних акціях протесту, голодуваннях і страйках.

На засланні у Бурятії працював столяром геологічної експедиції.

Прибувши 1983-го до Києва, працював за тим самим фахом, та за п’ять років позбувся і цієї роботи — бо по поверненні знову брав участь в усіх протестних акціях.

З 1989-го — активний учасник національно-демократичного руху в Україні, редактор християнської газети "Наша віра", президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції.

1993 року захистив докторську дисертацію з філософії на тему "Українська література і християнська традиція" у Вільному Українському університеті в Мюнхені.

Був дійсним членом Української Вільної Академії Наук у США. Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1995 року, кавалер ордену Свободи.

Входив до Ініціативної групи "Першого грудня". Автор книжок і чиuсленних статей з літературознавства, психології та релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської.

До останніх днів життя виступав перед молоддю, брав участь у громадських обговореннях, давав інтерв’ю та коментував для преси дражливі питання сьогодення.

Висловлюємо співчуття дружині пані Валерії та доньці пані Вірі, родині, колегам та друзям Євгена Сверстюка.

ПРОЩАННЯ ІЗ ЄВГЕНОМ СВЕРСТЮКОМ ВІДБУДЕТЬСЯ У ЧЕТВЕР 4 ГРУДНЯ

Джерело: Український інститут національної пам’яті

Читайте статті та колонки Євгена Сверстюка:

Волинь. Спогад війни

Пам’ятник бандерівцеві

Плекання національної пам’яті

 

Левко Лук'яненко. Незалежність на день народження

Небагато світових політиків можуть похвалитися тим, що саме на їх день народження випадали доленосні події для їх країни. Саме така подія сталася у 1991-му. Україна стала незалежною. Левку Лук’яненку тоді виповнилося 63.

Макар Кушнір і його внесок у розбудову нації

Його вважають одним із провідних публіцистів доби українських національно-визвольних змагань. Він був активним співробітником і дописувачем газет "Нова Рада", "Трибуна", "Свобода", "Український голос", "Розбудова нації" та інших. Але журналістика й інформаційна діяльність – то була лише частина його багатогранної діяльності, здебільшого прихованої, яку навіть чекісти не змогли повністю відстежити й дослідити.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.