На світлу згадку про Євгена Сверстюка

Увечері 1 грудня відійшов у вічність Євген Сверстюк. Людина, що уособлювала цілу епоху боротьби проти тоталітаризму, найкраще, що в ній було. Світлий і спокійний чоловік, який із крицевою стійкістю протистояв потужній владній машині. Дисидент, публіцист і літературознавець, філософ і моральний авторитет. Чоловік, який був воїном, навіть коли залишався один в полі.

Його слів боялися настільки, що запроторили до таборів, та це не зламало його і не змусило замовчати.

Євген Сверстюк народився у 13 грудня 1928 року в селі Сельце на Волині.

Тут у бурхливі роки Другої світової війни минало його дитинство та юність. На його очах за короткий час кількаразово мінялася влада — польська на радянську, потім на німецьку, та згодом знов на радянську.

Жодна з них не несла українцям ані обіцяної волі, ані спокою. Тому вони взялися до зброї, щоб захистити свою землю.

Рідна для Сверстюка Волинь стала колискою Української повстанської армії. Саме від "хлопців з лісу" юний Євген навчився не лише жертовної любові до батьківщини, але правил конспірації, які стали йому в пригоді, коли він сам залучився до визвольної боротьби свого народу.

1952-го Сверстюк закінчив філологічний факультет Львівського університету. Згодом закінчив аспірантуру Інституту психології, та до захисту кандидатської дисертації його не допустили.

Викладав українську літературу в Полтавському педагогічному інституті, завідував відділом прози журналу "Вітчизна". Неодноразово його звільняли з роботи з політичних мотивів.

У 1960-ті Євген Олександрович організовував або брав активну участь в усіх літературних вечорах, зборах, які на той час мали напівлегальний характер і вважалося небезпечною антирадянською діяльністю.

У самвидаві поширювали його есе "З приводу процесу над Погружальським", "Собор у риштованні", "Іван Котляревський сміється", "Остання сльоза" та інші.

14 січня 1972-го був заарештований. Через рік за свої твори та виступи засуджений за статтею "Антирадянська агітація і пропаганда" на максимальний термін — 7 років таборів суворого режиму і 5 років заслання.

"Щастя спiзнати суворiсть i вагу великих слiв — правда, честь, обов'язок, слiв, що становлять морально-етичнi пiдвалини, суть мого свiтогляду. Честь, що оплачується кров'ю, гiднiсть, що є передумовою життя, iстина, до якої йдуть з безстрашнiстю дослiдника — без ґарантiї повернутися", — казав Євген Олександрович у "Останньому слові" на суді, яке потім широко розійшлося у самвидаві.

Відбував термін у Пермських таборах, де брав участь у численних акціях протесту, голодуваннях і страйках.

На засланні у Бурятії працював столяром геологічної експедиції.

Прибувши 1983-го до Києва, працював за тим самим фахом, та за п’ять років позбувся і цієї роботи — бо по поверненні знову брав участь в усіх протестних акціях.

З 1989-го — активний учасник національно-демократичного руху в Україні, редактор християнської газети "Наша віра", президент Української асоціації незалежної творчої інтелігенції.

1993 року захистив докторську дисертацію з філософії на тему "Українська література і християнська традиція" у Вільному Українському університеті в Мюнхені.

Був дійсним членом Української Вільної Академії Наук у США. Лауреат Державної премії ім. Т.Шевченка 1995 року, кавалер ордену Свободи.

Входив до Ініціативної групи "Першого грудня". Автор книжок і чиuсленних статей з літературознавства, психології та релігієзнавства, віршів і перекладів з німецької, англійської, російської.

До останніх днів життя виступав перед молоддю, брав участь у громадських обговореннях, давав інтерв’ю та коментував для преси дражливі питання сьогодення.

Висловлюємо співчуття дружині пані Валерії та доньці пані Вірі, родині, колегам та друзям Євгена Сверстюка.

ПРОЩАННЯ ІЗ ЄВГЕНОМ СВЕРСТЮКОМ ВІДБУДЕТЬСЯ У ЧЕТВЕР 4 ГРУДНЯ

Джерело: Український інститут національної пам’яті

Читайте статті та колонки Євгена Сверстюка:

Волинь. Спогад війни

Пам’ятник бандерівцеві

Плекання національної пам’яті

 

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.