АНОНС: Голови Інститутів національної пам’яті України та Польщі відкриють виставку в Києві

Документи і фотоматеріали з польських, британських, німецьких та радянських архівів розповідають про долі польських громадян — жертв двох тоталітарних режимів. Інститут національної пам’яті Польщі спільно із Українським інститутом національної пам’яті та Національним музеєм історії України запрошують відвідати виставку «Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ».

Відкриття виставки приурочене до 75-их роковин Катинського злочину. Виставку відкриватимуть Голова Інституту національної пам’яті — Комісії з переслідування злочинів проти польської нації д-р Лукаш Камінський та Голова Українського інституту національної пам’яті к.і.н. Володимир В’ятрович.

Сталінська версія комунізму та гітлерівський нацизм у своїх злочинах доводять граничну подібність між собою. І поляки, і українці у повній мірі відчули їх злочинну природу. Обидва тоталітарних режими розпочинали досягнення своїх цілей із винищення найбільш інтелектуально обдарованих, а тому – самодостатніх та не схильних до конформізму представників підкорених народів.

 

Навесні 1940 року співробітники НКВД СРСР за прямим наказом Сталіна, Берії та за схваленням Політбюро ЦК ВКП(б) знищили близька 22 тисяч польських громадян – поляків, українців, євреїв, німців та представників інших національностей, що населяли тоді Польську Республіку. У історію це увійшло як "Катинський злочин", за першою знахідкою місця поховань жертв масових розстрілів у Катині, що неподалік Смоленську.

Нацисти на окупованих територіях також розпочали масштабні дії, метою яких було обезголовлення польської нації – так звана, Акція АБ (акція умиротворення з нім. Außerordentliche Befriedungsaktion). Розстріли професорів та знищення видатних представників культури відбувалося одночасно із подіями Катинського злочину у СРСР і у подібний спосіб.

Планується, що протягом року виставка "Знищення польських еліт. Катинь-Акція АБ" відвідає міста по всій Україні.

 

Вівторок, 19 травня, 11:30

11:30 брифінг для ЗМІ Голів Інститутів національної пам’яті України та Польщі (Зала № 6)

12:00 відкриття виставки (головна зала Музею)

Адреса: Національний музей історії України (м. Київ, вул. Володимирська, 2)

Організатори: виставку підготував Інститут національної пам’яті Польщі. Українська версія постала у співпраці із Українським інститутом національної пам’яті.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.