У Києві відкрилася виставка про репресованих археологів

20 жовтня Український інститут національної пам’яті разом із партнерами відкрив вуличну виставку “Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму”.

Виставка присвячена археологам, які, попри утиски й репресії, здійснили важливі наукові відкриття. Виставка експонуватиметься на Контрактовій площі в Києві до 20 листопада.

Тривалий час українська археологія перебувала в умовах жорсткої цензури з боку політичних режимів держав, до складу яких входили українські землі. 19 героїв виставки представляють цілі покоління репресованих українських археологів.

 

"Насправді фахівців, які постраждали фактично за те, що були людьми, що до останнього дотримувалися певних фахових та етичних норм, по всій Україні в різноманітних науках було дуже багато. Ця виставка є кроком, щоб усвідомити масштаб втрат і який величезний пласт роботи ще доведеться зробити, щоб надолужити цей розрив втрачених інтелектуальних шкіл, який спричинив величезну провінціалізацію української науки", – зазначила на відкритті виставки Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Експозиція створена зусиллями кількох інституцій, серед яких уже згаданий Національний музей мистецтв імені Ханенків, Український інститут національної пам'яті, Інститут археології НАН України, Інститут історії України НАН України, Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України,  Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київський університет імені Бориса Грінченка, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Музей історії Десятинної церкви.

 

"Для нас дуже важливо показати цей бік вразливості науки перед тоталітаризмом. Ми часто говоримо про цензуру в літературі, мистецтві та майже нічого не знаємо про репресії в археології.  Для мене дуже важливо, що наші партнери допомогли ці історії оприявнити, співставити трагізм доль з масштабом тієї роботи, яку ці люди робили. Для Українського інституту національної пам'яті це теж свого роду конструктивний внесок і в декомунізацію, й у зміну стилів мислення. Ми не просто займаємося прибиранням чогось, а навпаки – відновлюємо, пропонуємо новий порядок денний, побудований на відновленні людської гідності, поваги до праці людей", – зауважив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович. Він також закликав використовувати матеріали виставки у навчальному процесі.

Авторами проєкту є Олександр Бонь, Наталя Булик, Світлана Іванисько, Вікторія Колеснікова, Володимир Колибенко, Сергій Павленко, Віра Павлова, Наталя Хамайко, Ірина Черновол, Катерина Чуєва, Оксана Юркова, Анна Яненко. Над ним також працювали Наталя Слобожаніна та Володимир Тиліщак. Дизайн Ганни Беркутової.

"Та держава, яка у 1920-1930-х роках зламала долі цих людей, позиціонувала себе як держава інтернаціональна, основною ціллю якої була побудова комунізму та його поширення на всю планету. Здавалося б, як археологи, які досліджують черняхівську культуру чи маріупольський курган, можуть стояти на шляху до поширення комунізму десь у Південній Америці чи Азії? Очевидно, що їхні страждання, зламані життя лежать в іншій площині. Насправді та держава була глибоко російською державою, яка хотіла вбити мозок та інтелект тих народів, які показували, що вони є щось інше, – зазначив на відкритті декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк. – Я би просив усіх, хто буде читати цю виставку, не пробігайте по ній очима, а вникніть у кожну долю".

 

 

Участь у відкритті виставки також взяли Костянтин Крайній, начальник науково-дослідного відділу історії та археології Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника; Наталія Хамайко, молодша наукова співробітниця Інституту археології НАНУ та одна з координаторок проєкту; Євген Синиця, член правління Спілки археологів України.

Коли виникла Українська Повстанська Армія?

У червні 1942 року Головна команда УПА Бульби-Боровця надіслала нацистському керівнику "Рейхскоміаріту Україна" Кохові листа, написаного в дуже гострій формі і з такою недипломатичною фантазією, як колись запорожці писали до турецького султана...

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.

Світозар Драгоманов. Боротьба за добре ім’я батька під прискіпливим стеженням НКВС

Стеження тривали упродовж трьох років і завершилися викликом на початку 1938 року до управління нквс. Але найбільші побоювання Світозара Драгоманова не справдилися. Його не заарештували. В обмін на свободу запропонували стати секретним співробітником. Під диктовку чекістів одразу ж змусили написати підписку. Але агент "Відданий" виявився не настільки відданим, як того хотіли чекісти.