У Києві відкрилася виставка про репресованих археологів

20 жовтня Український інститут національної пам’яті разом із партнерами відкрив вуличну виставку “Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму”.

Виставка присвячена археологам, які, попри утиски й репресії, здійснили важливі наукові відкриття. Виставка експонуватиметься на Контрактовій площі в Києві до 20 листопада.

Тривалий час українська археологія перебувала в умовах жорсткої цензури з боку політичних режимів держав, до складу яких входили українські землі. 19 героїв виставки представляють цілі покоління репресованих українських археологів.

 

"Насправді фахівців, які постраждали фактично за те, що були людьми, що до останнього дотримувалися певних фахових та етичних норм, по всій Україні в різноманітних науках було дуже багато. Ця виставка є кроком, щоб усвідомити масштаб втрат і який величезний пласт роботи ще доведеться зробити, щоб надолужити цей розрив втрачених інтелектуальних шкіл, який спричинив величезну провінціалізацію української науки", – зазначила на відкритті виставки Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Експозиція створена зусиллями кількох інституцій, серед яких уже згаданий Національний музей мистецтв імені Ханенків, Український інститут національної пам'яті, Інститут археології НАН України, Інститут історії України НАН України, Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України,  Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київський університет імені Бориса Грінченка, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Музей історії Десятинної церкви.

 

"Для нас дуже важливо показати цей бік вразливості науки перед тоталітаризмом. Ми часто говоримо про цензуру в літературі, мистецтві та майже нічого не знаємо про репресії в археології.  Для мене дуже важливо, що наші партнери допомогли ці історії оприявнити, співставити трагізм доль з масштабом тієї роботи, яку ці люди робили. Для Українського інституту національної пам'яті це теж свого роду конструктивний внесок і в декомунізацію, й у зміну стилів мислення. Ми не просто займаємося прибиранням чогось, а навпаки – відновлюємо, пропонуємо новий порядок денний, побудований на відновленні людської гідності, поваги до праці людей", – зауважив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович. Він також закликав використовувати матеріали виставки у навчальному процесі.

Авторами проєкту є Олександр Бонь, Наталя Булик, Світлана Іванисько, Вікторія Колеснікова, Володимир Колибенко, Сергій Павленко, Віра Павлова, Наталя Хамайко, Ірина Черновол, Катерина Чуєва, Оксана Юркова, Анна Яненко. Над ним також працювали Наталя Слобожаніна та Володимир Тиліщак. Дизайн Ганни Беркутової.

"Та держава, яка у 1920-1930-х роках зламала долі цих людей, позиціонувала себе як держава інтернаціональна, основною ціллю якої була побудова комунізму та його поширення на всю планету. Здавалося б, як археологи, які досліджують черняхівську культуру чи маріупольський курган, можуть стояти на шляху до поширення комунізму десь у Південній Америці чи Азії? Очевидно, що їхні страждання, зламані життя лежать в іншій площині. Насправді та держава була глибоко російською державою, яка хотіла вбити мозок та інтелект тих народів, які показували, що вони є щось інше, – зазначив на відкритті декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк. – Я би просив усіх, хто буде читати цю виставку, не пробігайте по ній очима, а вникніть у кожну долю".

 

 

Участь у відкритті виставки також взяли Костянтин Крайній, начальник науково-дослідного відділу історії та археології Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника; Наталія Хамайко, молодша наукова співробітниця Інституту археології НАНУ та одна з координаторок проєкту; Євген Синиця, член правління Спілки археологів України.

Шанс на виживання: Київ у роки Голодомору

У роки Голодомору-геноциду абсолютна більшість українців проживала в сільській місцевості. Комуністичний тоталітарний режим, створюючи умови несумісні з життям, спрямував свій удар насамперед проти українських селян. Репресивна машина одним із механізмів злочину геноциду обрала вилучення всього продовольства, що призвело до масової смертності від голоду.

«Чи можна вважати Голодомор геноцидом?»: транскрипт вебінару Німецько-української комісії істориків

24 вересня 2020 відбувся вебінар Німецько-української комісії істориків під назвою «Чи можна вважати Голодомор геноцидом?». Ця дискусія після її анонсування викликала широке обговорення в Україні.

Щоденники Голодомору. «Интересно, что сейчас нет следа так называемой этики. Отобран у людей бог и страх перед загробной жизнью»

«Вчера пришле Леонтий Петрович Ткачев, он чл. колектива, с больной ногой и он распух от голода, умолял чего-нибудь дать ему. Конечно накормила его чем могла. Я пожалувалась ему, что вот кормлю охотничью собаку, когда-то дорогую, а тепер она никому не нужна, т.к. нечем кормить. Он попросил ее у меня, говоря, что они съедят ее. Собаку все равно надо убить т.к. ее нечем кормить. Так пусть съедят ее. Коржев-кровельщик все время поддерживает семью мясом собак»

Щоденники Голодомору. «Дожди идут все время... А люди мрут своим чередом»

«На Украине вымирают целые деревни. Помню рассказывал мне в Харькове (Жутовская, 13) агроном. Он ездил в Полтавскую область заключать договора на посев бурака. Это было раннею весной. Въехали в деревню, мертвая тишина окутывала его. Заходил в хаты со своим спутником, видел мертвых, начавши разлагаться. В дет. яслях видел мертвих детей и няню».