У Києві відкрилася виставка про репресованих археологів

20 жовтня Український інститут національної пам’яті разом із партнерами відкрив вуличну виставку “Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму”.

Виставка присвячена археологам, які, попри утиски й репресії, здійснили важливі наукові відкриття. Виставка експонуватиметься на Контрактовій площі в Києві до 20 листопада.

Тривалий час українська археологія перебувала в умовах жорсткої цензури з боку політичних режимів держав, до складу яких входили українські землі. 19 героїв виставки представляють цілі покоління репресованих українських археологів.

 

"Насправді фахівців, які постраждали фактично за те, що були людьми, що до останнього дотримувалися певних фахових та етичних норм, по всій Україні в різноманітних науках було дуже багато. Ця виставка є кроком, щоб усвідомити масштаб втрат і який величезний пласт роботи ще доведеться зробити, щоб надолужити цей розрив втрачених інтелектуальних шкіл, який спричинив величезну провінціалізацію української науки", – зазначила на відкритті виставки Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Експозиція створена зусиллями кількох інституцій, серед яких уже згаданий Національний музей мистецтв імені Ханенків, Український інститут національної пам'яті, Інститут археології НАН України, Інститут історії України НАН України, Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України,  Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київський університет імені Бориса Грінченка, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Музей історії Десятинної церкви.

 

"Для нас дуже важливо показати цей бік вразливості науки перед тоталітаризмом. Ми часто говоримо про цензуру в літературі, мистецтві та майже нічого не знаємо про репресії в археології.  Для мене дуже важливо, що наші партнери допомогли ці історії оприявнити, співставити трагізм доль з масштабом тієї роботи, яку ці люди робили. Для Українського інституту національної пам'яті це теж свого роду конструктивний внесок і в декомунізацію, й у зміну стилів мислення. Ми не просто займаємося прибиранням чогось, а навпаки – відновлюємо, пропонуємо новий порядок денний, побудований на відновленні людської гідності, поваги до праці людей", – зауважив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович. Він також закликав використовувати матеріали виставки у навчальному процесі.

Авторами проєкту є Олександр Бонь, Наталя Булик, Світлана Іванисько, Вікторія Колеснікова, Володимир Колибенко, Сергій Павленко, Віра Павлова, Наталя Хамайко, Ірина Черновол, Катерина Чуєва, Оксана Юркова, Анна Яненко. Над ним також працювали Наталя Слобожаніна та Володимир Тиліщак. Дизайн Ганни Беркутової.

"Та держава, яка у 1920-1930-х роках зламала долі цих людей, позиціонувала себе як держава інтернаціональна, основною ціллю якої була побудова комунізму та його поширення на всю планету. Здавалося б, як археологи, які досліджують черняхівську культуру чи маріупольський курган, можуть стояти на шляху до поширення комунізму десь у Південній Америці чи Азії? Очевидно, що їхні страждання, зламані життя лежать в іншій площині. Насправді та держава була глибоко російською державою, яка хотіла вбити мозок та інтелект тих народів, які показували, що вони є щось інше, – зазначив на відкритті декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк. – Я би просив усіх, хто буде читати цю виставку, не пробігайте по ній очима, а вникніть у кожну долю".

 

 

Участь у відкритті виставки також взяли Костянтин Крайній, начальник науково-дослідного відділу історії та археології Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника; Наталія Хамайко, молодша наукова співробітниця Інституту археології НАНУ та одна з координаторок проєкту; Євген Синиця, член правління Спілки археологів України.

Патріархат УГКЦ: між Ватиканом і Москвою

Питання патріархату Української греко-католицької церкви – одне з найважливіших в її історії другої половини XX cт. Ця справа стосувалась не лише української діаспори і церковного духовенства, а й понтифіків, посадовців Римської курії та політиків різних держав.
Особливим чином це питання турбувало Москву, яка всіляко намагалась протидіяти спробам встановлення патріархального устрою УГКЦ

Лех Валенса: “Польща та Україна приречені бути разом”

2 грудня 1991 року сталася історична подія в польсько-українських стосунках – Польща, першою в світі, визнала незалежну Україну, після того, як днем раніше, український народ підтвердив на референдумі Акт проголошення незалежності України. Це було найкраще завершення бурхливого й надскладного ХХ століття в українсько-польських стосунках

Полковник–киянин із «Чорних Запорожців» Армії УНР

Багато років в соціальних мережах гуляє світлина "Чорних Запорожців" із неідентифікованими старшинами легендарного кінного полку Армії УНР. Тривали суперечки чи це взагалі "чорні"... І коли саме зроблено світлину

«Десять міліонів пятсот тищ. І крапка». Українцям нав’язують суперечливі дані про жертв Голодомору

Скільки українців загинуло від голоду у 1932–33 роках? Війна за цю відповідь триває вже кілька років. У вересні вона спалахнула з новою силою через оприлюднення нових даних: 10,5 мільйонів жертв, з них 9,1 млн в Україні.