У Києві відкрилася виставка про репресованих археологів

20 жовтня Український інститут національної пам’яті разом із партнерами відкрив вуличну виставку “Наказано не знати: українські археологи в лещатах тоталітаризму”.

Виставка присвячена археологам, які, попри утиски й репресії, здійснили важливі наукові відкриття. Виставка експонуватиметься на Контрактовій площі в Києві до 20 листопада.

Тривалий час українська археологія перебувала в умовах жорсткої цензури з боку політичних режимів держав, до складу яких входили українські землі. 19 героїв виставки представляють цілі покоління репресованих українських археологів.

 

"Насправді фахівців, які постраждали фактично за те, що були людьми, що до останнього дотримувалися певних фахових та етичних норм, по всій Україні в різноманітних науках було дуже багато. Ця виставка є кроком, щоб усвідомити масштаб втрат і який величезний пласт роботи ще доведеться зробити, щоб надолужити цей розрив втрачених інтелектуальних шкіл, який спричинив величезну провінціалізацію української науки", – зазначила на відкритті виставки Катерина Чуєва, генеральна директорка Національного музею мистецтв імені Богдана та Варвари Ханенків.

Експозиція створена зусиллями кількох інституцій, серед яких уже згаданий Національний музей мистецтв імені Ханенків, Український інститут національної пам'яті, Інститут археології НАН України, Інститут історії України НАН України, Інститут українознавства імені І. Крип'якевича НАН України,  Історичний факультет Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київський університет імені Бориса Грінченка, Національний Києво-Печерський історико-культурний заповідник, Музей історії Десятинної церкви.

 

"Для нас дуже важливо показати цей бік вразливості науки перед тоталітаризмом. Ми часто говоримо про цензуру в літературі, мистецтві та майже нічого не знаємо про репресії в археології.  Для мене дуже важливо, що наші партнери допомогли ці історії оприявнити, співставити трагізм доль з масштабом тієї роботи, яку ці люди робили. Для Українського інституту національної пам'яті це теж свого роду конструктивний внесок і в декомунізацію, й у зміну стилів мислення. Ми не просто займаємося прибиранням чогось, а навпаки – відновлюємо, пропонуємо новий порядок денний, побудований на відновленні людської гідності, поваги до праці людей", – зауважив голова Українського інституту національної пам'яті Антон Дробович. Він також закликав використовувати матеріали виставки у навчальному процесі.

Авторами проєкту є Олександр Бонь, Наталя Булик, Світлана Іванисько, Вікторія Колеснікова, Володимир Колибенко, Сергій Павленко, Віра Павлова, Наталя Хамайко, Ірина Черновол, Катерина Чуєва, Оксана Юркова, Анна Яненко. Над ним також працювали Наталя Слобожаніна та Володимир Тиліщак. Дизайн Ганни Беркутової.

"Та держава, яка у 1920-1930-х роках зламала долі цих людей, позиціонувала себе як держава інтернаціональна, основною ціллю якої була побудова комунізму та його поширення на всю планету. Здавалося б, як археологи, які досліджують черняхівську культуру чи маріупольський курган, можуть стояти на шляху до поширення комунізму десь у Південній Америці чи Азії? Очевидно, що їхні страждання, зламані життя лежать в іншій площині. Насправді та держава була глибоко російською державою, яка хотіла вбити мозок та інтелект тих народів, які показували, що вони є щось інше, – зазначив на відкритті декан історичного факультету Київського національного університету імені Тараса Шевченка Іван Патриляк. – Я би просив усіх, хто буде читати цю виставку, не пробігайте по ній очима, а вникніть у кожну долю".

 

 

Участь у відкритті виставки також взяли Костянтин Крайній, начальник науково-дослідного відділу історії та археології Національного Києво-Печерського історико-культурного заповідника; Наталія Хамайко, молодша наукова співробітниця Інституту археології НАНУ та одна з координаторок проєкту; Євген Синиця, член правління Спілки археологів України.

Скаутське братерство Литви та України

На початку ХХ століття уся Литва і значна частина України перебувала під кількасотлітньою російською окупацію. Українцям, до певної міри, пощастило більше, бо частина українських земель входила також і до складу Австро-Угорської імперії, під більш демократичною владою, керованою з Відня австрійським імператором (цісарем). Саме тому український скавтинг зміг організуватись у 1911 році

Капітуляція Петра І, пенсія Кримському хану і боротьба за незалежність України

В 1700 році московити мали обрати нового патріарха. Замість цього Петро І відміняє патріархат і планує стати найвищим цивільним і релігійним лідером країни. Він оголошує себе рятівником християнського світу від ворогів Господа в Османській імперії. Вимагає передати йому ключі від Храму Гробу Господнього та інших святих місць в Єрусалимі. Коли йому це не вдається — він вирішує захопити Константинополь, щоб привласнити місто з витоками православ‘я, підкорити Візантійську імперію і отримати статус «Третього Риму». Мріє отримати титул імператора і бути похованим у Софійському соборі в Константинополі

Ватикан, витоки східної політики та війна в Україні

Католицька Церква свідомо визначила Східну політику, маючи дві можливості: або гостро протиставитися комунізму і «героїчно загинути» на тих землях, або «в динамічно змінній ситуації у світі шукати більш ефективних шляхів, які б привели до кінцевої перемоги»

Балканська скалка Гітлера

Готуючись до нападу на Радянський Союз, Гітлер розраховував убезпечити свої фланги в Південно-Східній Європі шляхом захоплення всього Балканського півострову. З погляду на те, що італійські союзники приносили Гітлеру більше проблем, ніж користі, Німеччина вимушена була допомагати «вступитися» за Муссоліні в Греції, оскільки зрив операції «Барбаросса» був цілком вірогідним. У березні 1941 року на основі договору про вступ Болгарії до «Пакту Трьох держав» на її територію вводяться гітлерівські частини, котрі розпочинають просування безпосередньо до грецького кордону