У Житомирі увічнили військовий союз УНР і Польщі

6 жовтня в Житомирі урочисто відкрили меморіальну дошку, присвячену Симону Петлюрі та Юзефу Пілсудському.

Про це повідомляє видання Житомир-Онлайн. Пам'ятний знак установили на фасаді кінотеатру "Україна". На його місці у квітні 1920 року розташовувався будинок, у якому перебували Головний отаман війська Української народної Республіки Симон Петлюра і Начальник Польської держави Юзеф Пілсудський після звільнення міста від Червоної армії.

 

Захід присвячено 95-й річниці угоди про військово-політичний союз між УНР та Польщею, яка виповнюється в 2015 році.  Документ було підписано 21 квітня 1920 року між керівниками обох держав у Варшаві, через що він став відомий як Варшавська угода, або ж пакт Петлюри - Пілсудського. 

 

Ініціаторами встановлення дошки виступили  ЖОМГО "Союз польської шляхти", "Фундації свобода і демократія"  за підтримки першого заступника житомирського міського голови Сергія Сухомлина. Автор - житомирський художник Юрій Дубінін. На урочисту церемонію відкриття зібралися польські дипломати, українські науковці, краєзнавці, школярі та представники польських організацій. Освячували меморіальну дошку священики православної та римо-католицької церков. 

 

Головною ідеєю, на якій наголошували ініціатори події, було вшанування спільної боротьби за незалежність під гаслом "За нашу і вашу свободу!". Голова Союзу польської шляхти Житомирщини Наталія Костецька-Іщук відзначила: 

"Польща була єдиною державою, яка за допомогою зброї підтримала українську незалежність. Під гаслом "За нашу і вашу свободу" поляки і українці боронили незалежність своїх держав. Відкриття цієї дошки дозволяє донести до житомирян правду про те, що справжнім другом України і найбільш стабільним її союзником є Польща".

А житомирський краєзнавець Георгій Мокрицький підкреслив значення події для місцевої громади: "Від сьогодні ім‘я нашого славного сина і лідера українців Симона Петлюри офіційно буде викарбуване на пам’ятній дошці. Радянська пропаганда із наших героїв і лідерів зробила злочинців і бандитів. А польське гасло "За нашу і вашу свободу" не лише було актуальним тоді, а й не втрачає своєї актуальності досі".

Крім того, гості заходу мали змогу ознайомитися з виставкою "Про союз Орла з Тризубом" та переглянути фільм "Трудне братерство", які відтворюють історичний контекст доволі непростого українсько-польського союзу 1920 року. 

Один зі стендів виставки про українсько-польський союз 1920 року 

Довідка ІП:

Відповідно до Варшавського угоди 21 квітня 1920 року Польща визнавала незалежність УНР і Директорію на чолі з Симоном Петлюрою. Натомість Україна змушена була поступитися Західною Україною (яка вже була окупована)  на користь Польщі. Цей союз викликав багато суперечок у середовищі українських політиків, однак він урятував українські уряд та військо від військово-політчиної катастрофи, у якій вони опинилися під натиском білогвардійців і більшовиків в кінці 1919 року.

Польский уряд зобов'язався надати значну матеріально-технічну допомогу Армії УНР, а Військо Польське в квітні - травні 1920 року розпочало спільний з українською армією наступ на Київ. Однак через контрудари Червоної армії війська союзників були відкинуті на захід, а сам радянський наступ удалося зупинити лише в ході битви під Варшавою 13 – 25 серпня, а також - під Замостям 28 серпня – 2 вересня. 

Після розгрому радянських військ союзники змогли відвоювати землі Західної України, проте, мотивуючи великими втратами Польщі у війні, частина польського політикуму закликала до припинення бойових дій. 12 жовтня 1920 р. польська сторона без узгодження з українськими союзниками уклала перемир’я з Радянською Росією. Надалі Армія УНР боролася з більшовиками наодинці і 21 листопада змушена була відступити на окуповану поляками територію.

У березні 1921 року в Ризі Польща підписала мирний договір з Радянською Росією, в якому визнавала існування Української СРР і Білоруської СРР. З іншого боку, угода закріплювала польську окупацію західноукраїнських і західобілоруських земель.  

Читайте також: 

"Диво на Віслі": український вимір

Союз Петлюри і Пілсудського. Як це було

"Я воював за Україну, а не Польщу!" Про генерала Марка Безручка

Могили Безручка та інших українських військових. ФОТО

Інтеграція галицьких українців до Польської держави у 1920-1930 роки

Прометеї двох народів: люди, які примиряли Польщу та Україну

 

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.