Історик перетворить Фабрику повидла у Львові на культурний центр. ФОТО

Австрійський історик Гаральд Біндер, засновник "Центру міської історії Центрально-Східної Європи" планує перетворити Фабрику повидла (вул. Богдана Хмельницького, 124) на культурний центр.

Про це стало відомо з одного з епізодів телепроекту "Феномен Львова", який знімає "Центр міської історії", повідомляє Zaxid.net.

"Центр міської історії існує вже 10 років. Для мене це час для нового проекту, тому купив фабрику на Підзамче, так звана Фабрика повидла, - розповів науковець. - Тут буде культурний комплекс – театр, мистецькі майстерні, музика. Я думаю, це добре для Підзамче, району, який асоціюється у львів’ян з індустріальним, але він має потенціал стати осередком культури".

Згідно з даними держреєстру, Біндер придбав будинок ще у червні 2015 року. Попереднім власником фабрики був львівський бізнесмен Олексій Курилишин, який також намагався перетворити це приміщення на осередок культурних подій.

Фабрика повидла. Фото: uk.wikipedia.org

У вересні минулого року "Асоціація культурних індустрій" провела великий майстер-клас, на якому українські та білоруські урбаністи наробляли ідеї, що могли б оживити Фабрику повидла.

"Ми багато працювали, щоб створити тут культурний центр. Гаральду Біндеру сподобалась ця ідея і він вирішив, що буде продовжувати цю роботу", - зазначив Курилишин.

"Центр міської Центрально-Східної Європи" - громадська організація, заснована у 2004 році. Інституція, що популяризує науковий та культурний обмін інформації. Тут працюють історики, соціологи, архітектори, культурологи.

Окремим напрямком діяльності Центру є формування міського медіаархіву та цифрової історії. Керівник – Гаральд Біндер.  

Один із проектів Центру - електронна колекція оцифрованих мап міст Центрально-Східної Європи "Карти міст". Один з основних результатів діяльності проекту  - зібрання найбільшої он-лайн колекції планів міста Львова, які хронологічно охоплюють період від 1770 по 1977 рр.

Фабрика повидла – унікальна архітектурна споруда Львова, колишня фабрика спиртових напоїв. Була збудована на початку ХХ ст. для Фабрики спиртових виробів та підсолоджених трунків "Й. Корнік і син".

Всередині фабрики. Фото: pb.platfor.ma

За радянських часів тут розташовувався винзавод тресту "Укрголоввино", куди привозили цистернами для розливу у пляшки вино з Алжиру чи Молдови. У 1970-х підприємство перепрофілювали на цех переробки овочевої бази № 1.

ТАКОЖ: "Львів пострадянський: топографія міста, про яке не хочуть знати"

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.