Спецпроект

Україна згадає тих, хто ніс світові правду про Голодомор

28 листопада 2015 Україна вшановуватиме мільйони жертв Голодомору. Влада та громадськість спільно пом’януть убитих геноцидом. Відповідний Указ днями підписав Президент України.

82-і роковини пройдуть під гаслом: "Люди правди. Щоб світ знав" в пам’ять кожного, хто в часи геноциду та інформаційної завіси долав брехню та байдужість і свідчив про Голодомор.

Дослідники представлять історії 17 чоловіків та жінок — українців, американців, британців, голландців, свідків, політиків та науковців. Покажуть оригінали унікальних щоденників та світлин, які ставали основою для десятилітніх вироків.

 

Докладніше про це, а також про план заходів йтиметься на прес-конференції за участі:

Спікери: Володимир В’ятрович, Голова Українського інституту національної пам’яті, Олеся Стасюк, директор Національного музею "Меморіал пам'яті жертв Голодомору", Ігор Кулик, директор Архіву Служби безпеки України.

Як відомо, комуністичний режим створив систему приховування правди про злочин вбивства голодом мільйонів українців. Керівництво СРСР свідомо дезорієнтувало світову громадськість. Але деякі західні журналісти, які побували в оточеній залізною завісою Україні, зуміли донести світові правду про Голодомор.

У самій радянській Україні небезпечно було не тільки писати про штучний голод у пресі чи листах, але навіть у приватних щоденниках. Будь-який необережний запис міг вилитися в десятиліття ГУЛАГу.

Та попри всі небезпеки були люди, що відчуваливідповідальність перед наступними поколіннями і не могли замовчати цей злочин. Ми називаємо їх "людьми правди". І цього року особливо їх вшановуємо — за чесність і хоробрість.

Цього року 28 листопада вшанування розпочнеться о 15:00 біля Національного музею "Меморіал жертв Голодомору" та завершиться запаленням свічок та хвилиною мовчання о 16.00.

Прес-конференція щодо пам’ятних заходів

Вівторок, 17 листопада о 13.00

Місце: Національний музей "Меморіал жертв Голодомору" (м. Київ, вул Лаврська, 3)

---------

Довідка "Люди правди"

Історики звертають увагу на 17 сміливців, людей, завдяки зусиллям яких була збережена правда про Голодомор. Це далеко не повний список, і ще багатьох належить встановити та згадати їх внесок в поширенні світом знань про комуністичний геноцид.

Вільям Генрі Чемберлін, американський журналіст та історик

Після відвідин України, у 1934 році оприлюднив факти Голодомору в книзі "Залізна доба Росії".

Малкольм Маггерідж, британський журналіст

На початку 1933-го як журналіст пробрався в охоплену голодом Україну. Завдяки його репортажам у "The Manchester Guardian" Велика Британія дізналась про геноцид.

Улас Самчук, український письменник

Роман "Марія" вийшов 1934-го у Львові і став першим художнім твором про Голодомор.

Гарет Джонс, британський журналіст

Вперше на прес-конференції 29 березня 1933 року заявив про голод в Україні. Опублікував про це в британських та американських газетах близько 20 статей.

Йоган Людвіг Мовінкель, Прем’єр-міністр Норвегії і Президент Ради Ліги Націй у 1933 р.

Провів обговорення на засіданні Ради Ліги Націй голоду в Україні. Закликав зробити все можливе для допомоги потерпілим.

Олександра Радченко, учителька з Харкова

Наприкінці 1945-го отримала вирок — 10 років ГУЛАГу за те, що вела щоденник про Голодомор.

Марко Желізняк, селянин-фотоаматор із Донеччини

Камера Желізняка зафіксувала розкуркулення та відбирання хліба. Зберігши знімки, лише після смерті Сталіна написав коментарі до них.

Нестор Білоус, колгоспний сторож із Харківщини

Не полишав робити записи у щоденнику і в голодні роки, за що отримав вирок за "контреволюційні думки та підрив колгоспного ладу" — 6 років ГУЛАГу

Андрей Шептицький, митрополит Греко-католицької церкви

У посланні "Україна в передсмертних судорогах" 24 липня 1933 року закликав християн всього світу поширювати правду про Голодомор і надавати допомогу.

Мілена Рудницька, українка-депутатка польського Сейму

Домоглася, щоб справу Голодомору в Україні винесли на розгляд Ліги Націй та Міжнародного Червоного Хреста.

Віктор Кравченко, колишній радянський функціонер

1944-го зумів утекти на Захід і видав бестселер "Я обрав свободу". У ній описав колективізацію, Голодомор, Великий терор, свідком яких був.

Рафаель Лемкін, американський юрист

Запровадив термін "геноцид". Перший із фахівців міжнародного права визначив злочини комуністичного режиму проти українців як геноцид — у промові 1953 року в Нью-Йорку.

Роберт Конквест, британський історик

Книга "Жнива скорботи" 1986р. є одним з найбільш ґрунтовних досліджень про Голодомор.

Джеймс Мейс, американський історик

У 1986–1987 роках очолював Комісію Конгресу США зі збору свідчень очевидців голоду. Продовжив дослідження, живучи в Україні.

Володимир Маняк і Лідія Коваленко-Маняк, українські публіцисти

Перші в радянській Україні почали досліджувати Голодомор. Із 1987-го зібрали документи та свідчення понад 1000 очевидців геноциду й видали книгу-меморіал.

І. Б.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.