Головну вулицю Дніпропетровська названо на честь Яворницького

Центральну вулицю Дніпропетровська - 5-кілометровий проспект Карла Маркса, розташований у Шевченківському, Соборному та Центральному районах міста - перейменовано на проспект Дмитра Яворницького.

Відповідне розпорядження підписав міський голова Борис Філатов, повідомляє офіційний сайт Дніпропетровської міськради.

Історичні назви проспекту — Велика бульварна вулиця, Катерининський проспект (1834-1923), проспект Карла Маркса (1923-2016).

Дмитро Яворницький (1855-1940) — історик, археолог, фольклорист, академік Всеукраїнської академії наук. Один із найґрунтовніших дослідників історії Запорозької Січі, знавець "козацької старовини".

У 1902 році був запрошений на посаду директора Катеринославського історично-археологічного музею, перетворивши його на впливовий науковий і суспільний центр. З того часу і до смерті мешкав у Дніпрі, ставши міською легендою.

Цим же розпорядженням мера проспект Кірова, що у Центральному районі, перейменовано на проспект Олександра Поля (геолог, дослідник Криворізького рудного басейну, археолог, промисловець).

Вулиця Леніна, що у Шевченківському та Центральному районах міста, повернула собі історичну назву – вулиця Воскресенська.

Вулицю Шаумяна, що в Соборному районі, перейменовано на вулицю Архітектора Дольніка. Парк Ленінського комсомолу перетворився на парк Зелений Гай.

Вулиця Володимира Ошка, що в Новокодацькому районі, відтепер має назву вулиця Солідарності.

Загалом у Дніпропетровську близько 300 комуністичних топонімів. У листопаді 2015 року перейменовано 57 із них, решту має перейменувати нещодавно обраний міський голова.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.

Про Невідомого Солдата

Є вислів "війна закінчиться тоді, коли буде похований останній солдат". Він далекий від реальності. Насправді жодна війна не закінчена. Тому могила невідомому солдату - це важливий символ, адже це пам'ятник усім - і тим, хто поки що невідомий, і тим, кого ми ніколи не знатимемо по імені.