В Інтернет виклали всі випуски журналу міжвоєнного закарпатського "Пласту". СКАНИ

Електронний архів українського визвольного руху публікує колекцію всіх чисел журналу «Пластун» до 95-ліття заснування українського скаутингу в Закарпатті.

Перші пластові гуртки з’явилися на Срібній землі в жовтні 1921 р. Пластовий часопис же виходив із 1923 по 1935 рік як урядовий журнал на Закарпатті. 50 номерів журналу, які збереглися в архівах, скопіював Голова Крайової ревізійної комісії НСОУ "Пласт" Юрій Юзич.

"Журнал перейшов три етапи ідеологічного розвитку: добу скаутського інтернаціоналізму (1923—1926), народовецького патріотизму (1928—1932) та соборницького націоналізму (1932 – 1935)", — говорить Андрій Ребрик, голова Закарпатського обласного осередку НСОУ "Пласт".

Одне з перших видань тримовного жуналу Пластун. Фото: 100krokiv.info

Спершу видання було тримовним: українською, чеською і мадярською мовами. Звідси й потрійна його назва в той період "Пластун-Юнак-Черкейс". Українська (руська) секція була найбільшою.  Її редагували Остап Вахнянин і Андрій Алиськевич, згодом  — Леонід Бачинський. 

Оскільки фінансувала журнал Чеська держава в особі Головної управи скаутів Підкарпатської Русі, то редакція змушена була поступатися українськими інтересами на користь скаутського інтернаціоналізму. Головним редактором  був начальник Головної управи чех Йозеф Пешек.

Остап Вахнянин. Фото: 100krokiv.info

Частота появи чергових чисел "Пластуна" була нерівномірна від року до року.

З березня 1928 р. журнал став виходити тільки українською мовою (урядовим етимологічним правописом) під назвою "Пластун, часопись пластової молодежи". Офіційним редактором значився Юліан Ревай — референт українських пластових відділів Закарпаття, майбутній прем’єр-міністр Карпатської України (1939). Фактично редакторською роботою продовжував займатися професор Бачинський. 

Заклик до молоді, вміщений у виданні "Пластун-Юнак-Черкес" за 1923 рік. Фото: 100krokiv.info

Період 1932—1935 рр. можна визначити як добу соборницької ідеології в житті "Пластуна". У своїх публікаціях, друкованих літературною українською мовою з фонетичним правописом, видання пропагувало ідею, що закарпатці – це частина єдиного українського народу.

Редакторами в цей час були Юліан Ревай і Андрій Ворон (1934—1935).

Переглянути й завантажити всю колекцію "Пластуна" можна за посиланням.

Нагадаємо, що відкритий у березні 2013 року Електронний архів визвольного руху avr.org.ua є спільним проектом Центру досліджень визвольного руху, Львівського національного університету імені Івана Франка та Національного музею "Тюрма на Лонцького". Сьогодні в Е-архіві доступні копії 23792 документів. Місія проекту — робити минуле доступним.

Про поховання гетьмана Петра Конашевича-Сагайдачного та перспективи його пошуків

Зібрання в одному місці поховань національних героїв – ефективний спосіб підтримки національної ідентичності та пам'яті народу. Зараз активно йде створення подібного пантеону героїв України. У зв'язку із цим у суспільстві почалися обговорення та пошуки могил звитяжних предків, яких варто перепоховати в поважному місці. Однією з таких особистостей безумовно є гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний. Це одразу розбурхало розслідування стосовно місця його поховання.

Убивство Степана Бандери. Таємна місія агента кдб "Люкса"

Одразу після вбивства 15 жовтня 1959 року в Мюнхені Степана Бандери органи кдб срср розгорнули масштабну кампанію з дезінформації світової громадськості про обставини цього гучного злочину, його замовників і виконавців. Одним із тих, кого на всіх етапах цієї спецоперації залучали до стеження за лідером ОУН, створення умов для його ліквідації та відвернення уваги від справжнього вбивці, був агент на псевдо "Люкс", завербований ще у 1932 році.

Китаїв: за 10 кілометрів від Хрещатика дивом збереглося місто часів Русі

На півдні Києва збереглося місто часів князя Володимира: майже 400 курганів, пів кілометра валів, головний в'їзд, давні дороги і велике поселення, де тисячу років тому вирувало життя. Це - Китаїв, пам’ятка археології національного значення. У центрі Києва оборонні вали давньоруського міста майже повністю поглинула забудова. А всього за десять кілометрів від Хрещатика їх досі можна побачити. Це місце пережило князів, монгольську навалу, імперії, революції та радянську владу. Але чи переживе Китаїв сучасний Київ?

Сусід із сьомої квартири. Справа киянина Венедикта Баранова: як бідність, страх і буденний антисемітизм робили катів зі "звичайних радянських людей"

На початку жовтня 1941-го до будинку №30 на Межигірській вулиці під'їхала підвода. Поліцай із нагайкою запитав, "де тут живуть жиди". Баранов, який стояв біля воріт, одразу повів його на п'ятий поверх, до квартири номер 17. Там залишалася хвора паралізована жінка-єврейка Рахіль Самойовська. Баранов зніс стару з п'ятого поверху і кинув на підводу. У цей час його дружина Анна стягнула з її ніг фетрові боти. Підвода рушила в бік Верхнього і Нижнього Валів.