Спецпроект

АНОНС: Зустріч із 90-річним свідком Голодомору в Києві

Національний музей "Меморіал жертв Голодомору" запрошує на зустріч із свідком Голодомору Миколою Павловичем Онищенком.

У 1933-му йому було тільки 7 років, але донині, незважаючи на свій 90-річний вік, Микола Онищенко пам’ятає на смак сурогатну випічку, страх і відчай на обличчях односельців. 

Микола Павлович пережив Голодомор в селі Роза, на околиці Бердянська. І це був тільки початок, бо про його життя насправді можна знімати фільм. Бо потім були – Друга світова, концтабори…

Та, незважаючи на це, він здобув кілька вищих освіт, вчене звання, і найголовніше, навіть евакуація з окупованого Луганська в 2014-му не забрали в нього жаги до життя та прагнення зробити світ кращим.

В 2016 році виповнюються 83-ті роковини, як було вчинено геноцид української нації. З кожним роком зменшуються наші шанси почути живі історії людей, які пережили Голодомор. Перед нами важливе завдання віднайти і зберегти людську пам'ять про страшні події 1932-1933 років. 

 

18 листопада, 14.00 

Місце: Національний музей "Меморіал жертв Голодомору" (Київ, вул. Лаврська, 3)

Контакти: (044) 254-45-12, memoholod@ukr.net

Вхід вільний 

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.