На Київщині вшанували учасників бою УПА з НКВД. ФОТО

30 березня у с. Мигалках Бородянського р-ну Київської обл. громадськість ушанувала бійців УПА загиблих у бою з частинами Внутрішніх військ НКВД в 1944 році.

Про це повідомляє ГалІнфо з посиланням на місцеве видання "Макарівські вісті".

Поблизу пам’ятного знака відбувся урочистий захід, на якому були присутні представники Бородянської районної ради, Пісківської об’єднаної територіальної громади, Національного корпусу Києво-Святошинського району, ГО "Єдність нації", ГО "Валькірія", військово-історичного клубу "Повстанець", історики, місцеві мешканці та ЗМІ.

Зі вступним словом виступила ініціатор зібрання історик, член ГО "Валькірія" (м. Боярка) Марина Мірзаєва, яка розповіла про перебіг бою у с. Мигалки між загонами УПА та НКВД.

історик, член ГО "Валькірія" (м. Боярка Київської обл.) Марина Мірзаєва

Захід відкривав "Марш націоналістів" у виконанні Катерини Овінової з Боярки. А на завершення всі присутні виконали Гімн України. Закінчився захід показовим виступом дітей з боярської школи "Шаблезуб" та покладанням квітів до пам’ятника.

Докладне дослідження цього бою читайте в матеріалі "ІП"

8 травня 2024 - Кінець Другої світової війни та війна Росії проти України

У Німеччині та на Заході панувало переконання, що висновок із Другої світової війни - через велику кількість жертв та страждань, у Європі ніколи знов не має бути війни - поділяє так само й Росія. При цьому ігнорували, що ще в часи СРСР цей погляд був лише частиною вшанування пам'яті, яку затьмарювало сприйняття війни як тріумфальної перемоги над фашизмом. Страждання й жертви серед військових і цивільних не сприймались в якості застереження від нової війни, насамперед вони слугували підкресленню величі та значимості радянської держави.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.