Частини армії РФ отримали почесні найменування українських міст

6-й танковий полк російської армії отримав почесне найменування "гвардійський Львівський", 68-й танковий полк – "гвардійський Житомирсько-Берлінський", а 163-ій танковий полк – "гвардійський Ніжинський".

Президент Росії Володимир Путін підписав укази про присвоєння почесних найменувань цілій низці частин російської армії 30 червня – і вони вже набули чинності, повідомляє "Українська правда" з посиланням на РБК.

В указах сказано, що почесні найменування присвоєно різним частинам "із метою збереження славних військових історичних традицій, виховання військовослужбовців у дусі відданості Вітчизні та вірності військовому обов'язку".

Назви українських міст включено в почесні найменування полків у пам'ять про участь частин у звільненні цих міст в роки т. зв. "Великої вітчизняної війни".

Зокрема, почесне найменування "Житомирський" було присвоєно 93-й окремій танковій бригаді, на базі якої пізніше було створено 68-й полк, "в ознаменування здобутої перемоги і відзнаки у боях за визволення міста Житомир".

Такий наказ підписав ще верховний головнокомандувач Йосип Сталін 1 січня 1944 року. Після розпаду СРСР 68-й полк було розформовано, але в 2017 році відтворено.

Також низці частин російської армії було присвоєно почесні найменування, що включають у себе назви міст Білорусі – Вітебська (90-а гвардійська танкова Вітебсько-Новгородська дивізія), Кобрина (856-й гвардійський самохідний артилерійський Кобринський полк), Слонима (102-й механізований Слонімсько-Померанський полк).

381-й гвардійський артилерійський "Варшавський полк" названо на честь столиці Польщі.

Крім того, 400-й самохідний артилерійський полк отримав почесне найменування "Трансільванський", 144-й мотострілецька дивізія стала гвардійською Єльнінською, 150-га мотострілецька дивізія – Ідріцько-Берлінською, а 933-й зенітний ракетний полк – Верхньодніпровським.

Нагадаємо, Міноборони РФ опублікувало розсекречені документи про початок німецько-радянської війни.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.