Спецпроект

МЗС РФ: Не Голодомор, а голод. Не геноцид, а спільна трагедія

Міністерство закордонних справ Російської Федерації в офіційній заяві заперечило, що Голодомор 1932—1933 років був геноцидом української нації.

Російське МЗС назвало Голодомор "голодом" і "спільною трагедією" народів "молодої держави", ідеться в заяві на сторінці відомства у "Фейсбуці".

"У 30-ті рр. ХХ століття в Радянському Союзі вибухнув неймовірно сильний голод, який зачепив багато народів, які проживали на території молодої держави. Він став спільною трагедією росіян, українців, казахів та інших народів країни та найбільшою гуманітарною катастрофою на території СРСР", — говорять російські дипломати.

На думку російської влади, спроби зобразити події 1932—1933 років як геноцид українського народу "не мають нічого спільного ні з відновленням справедливості, ні з історичними фактами, вони мають політизований та антинауковий характер".

Нагадаємо, в Україні Голодомор 1932—1933 років визнано геноцидом українців 2006 року. У світі його визнали геноцидом 16 держав. Окрім того, на регіональному рівні Голодомор визнали окремі адміністративні одиниці Бразилії, Аргентини, Іспанії, Італії та Великої Британії.

4 жовтня 2018 року як геноцид українського народу Голодомор визнав Сенат США.

Пам’ять про Голокост як зброя гібридної війни

Однією з цілей російського вторгнення було проголошено "денацифікацію України" – ліквідацію "режиму, який глорифікує нацистських поплічників", що автоматично означає співвідповідальність за Голокост. Надалі трагедії сучасної війни почнуть затьмарювати у пам'яті людей трагедії ХХ сторіччя. Це призведе до абсолютно іншого виміру конкуренції пам'ятей, яка до цього обмежувалася жертвами тоталітарних режимів минулого.

Останні дні і смерть Міхновського

Вранці 4 травня 1924 року 4-річний син Володимира Шемета – Ждан – вийшов у садок свого дому. Там дитина першою побачила, на старій яблуні, повішаним майже двометрове тіло гостя свого батька – Миколу Міхновського. Згодом Ждан розповість Роману Ковалю, що батько знайшов у кишені покійного записку: "Волію вмерти власною смертю!"

Останнє інтерв'ю мисткині Людмили Симикіної

Через мою майстерню пройшли всі дисиденти. Всім шилась свита. Я знала всі біографії. Я їх втішала, жаліла. Я знімала ту напругу психічного тиску, одягали новий одяг, знімали той, що вони мали, і вони відважно носили це. Я мріяла про іншу державу, про інший устрій. А одяг шився для цієї мрії. Ось сутність моя була в 1960-ті роки.

На могилі Алли Горської

2 грудня 1970 року на Київщині виявили тіло жорстоко вбитої Алли Горської. Поховали художницю у Києві на Берковецькому кладовищі. Її похорон перетворився в акт громадянського спротиву. Публікуємо текст Євгена Сверстюка, який він написав після смерті Алли Горської. Сверстюк виголосив його на похороні, згодом прощальне слово надрукували у пресі та поширили на Заході.