Польська дипломат розкритикувала лист посольства щодо програми про Бандеру

"Бачать тріску в оці сусіда та не зауважують колоди у власному". Екс-заступник міністра закордонних справ Польщі Катажина Пелчиньска-Наленч прокоментувала у "Фейсбуці" лист Посольства Польщі в Києві, у якому критикували історичну програму про Бандеру на українському телебаченні.

Про це пише "Польсько-український портал".

У своєму дописі вона зазначила, що польська влада таким листом добʼється зворотної від бажаної реакції – українці ще більше захищатимуть своє суверенне право обговорювати історичних персонажів. 

 Катажина Пелчиньска-Наленч. Фото: Wiadomości - Onet

"Посольство Польщі в Києві написало протестного листа щодо телепередачі, в якій "відбілювали Бандеру", – пише Катажина Пелчиньска-Наленч. – Ідеалізація Бандери – шкідлива і, безумовно, не сприяє покращенню польсько-українських відносин. Однак такі листи зумовлюють протилежний від бажаного ефект – лише заохочують іншу сторону продовжувати висловлювати своє бачення.

Успішнішими є складніші методи: конференції, навчальні програми, обміни молоддю, врешті, конструктивний діалог політиків та істориків. Хоча це не дає миттєвих результатів. Найгірше, що такий лист виставляє нас на посміх. Повчати українців, що ключовим для публічних мас-медіа є "збереження обʼєктивності, фактологічності та суворе дотримання залізних правил журналістики", – неприйнятно. На жаль, у цій ситуації пасує прислівʼя "бачити тріску в оці сусіда та не зауважувати колоди у власному". У сфері якісних публічних медіа ми не найкращий приклад для України".

8 квітня Посольство Польщі в Україні висловило  в листі "глибоке обурення формою та змістом програми "Розсекречена історія. Страсті за Бандерою", яку 6 квітня транслював телеканал "UA:Перший".   

ДОВІДКА:

Катажина Пелчиньска-Наленч – польська політолог, соціолог, експерт зі східноєвропейських питань. У 2012–2014 роках обіймала посаду заступника міністра закордонних справ Польщі. У 2014–2016 роках була послом Польщі в Росії. Від 2016 року працює у Фонді імені Стефана Баторія.

Майдан. Початок. Cпогади учасників Революції Гідності

"Мустафа написав у Фейсбуці: "Хто сьогодні до півночі готовий вийти на Майдан?..". Цей заклик побачив Володимир Коломієць. Він кинув $600 на рекламу допису, і тому його побачили 100 тисяч користувачів".

Март Ніклус: "Дорогий мій Василю! Не вдалось нам більше з Тобою побачитись…"

Василь Стус мав відбути 10 років примусових робіт та 5 років заслання. Оскільки він помер, не відбувши й половини цього терміну, радянська держава буквально "тримала його під арештом" навіть після смерті. Лише завдяки шаленим зусиллям родин дисидентів та національно свідомих громадян тіло поета і його побратимів вдалося перевезти в Україну

Від радіокерованої яхти до голосу в окупованих Олешках: 10 історій Українського радіо, які вас здивують

16 листопада 1924-го вийшла в ефір перша передача Українського радіо. Відтоді воно встигло пережити зміни державних устроїв, сталінські репресії й радянську цензуру, Другу світову, боротьбу за незалежність та українські революції, реформу Суспільного мовлення. Радіо декілька разів переїжджало з міста в місто, працювало з поїзда, підвалів і бомбосховищ, змінювало техніку й формати, і при цьому продовжує безперервно мовити — доносячи життєво необхідну інформацію до мешканців окупованих Олешок, розважаючи нас під час блекаутів, об'єднуючи навколо мови українців на всіх континентах через Радіодиктант.

Микола Руденко: "Ми стали першою групою, яка відкинула методи підпільної боротьби та виступила на повний голос"

9 листопада 2026-го відзначаємо 50-ту річницю з дня заснування Української Гельсінської групи сприяння виконанню Гельсінських угод – першої правозахисної організації в радянській Україні, яка відіграла історичну роль у боротьбі за права людини та незалежність нашої держави. Поява такої спільноти в умовах жорсткого придушення державою будь-яких проявів інакодумства стала можливою завдяки підписанню керівництвом СРСР Заключного акта Гельсінської наради з питань безпеки та співробітництва в Європі. Радянський Союз пішов на цей крок в обмін на міжнародне визнання своїх післявоєнних кордонів.