До Стоунхенджу повернули уламок, взятий реставратором 60 років тому

Частина каменя зі Стоунхенджу, яку 60 років тому взяв собі робітник під час реставраційних робіт, нарешті повернулася на батьківщину – до Британії. Усі ці роки робітник зберігав її в себе вдома в Америці як сувенір.

Про це пише «Дейлі мейл».

Його звати Роберт Філліпс, і в 1958 році він входив до бригади, яка вилучила секцію заввишки 4 фути (близько 122 см) з одного з вертикальних каменів. Серцевину каменя, яка вважалася будівельним сміттям, він залишив собі й тримав у своїх офісах.

Пізніше Філліпс емігрував до Флориди, США, і поставив уламки на полицю над робочим місцем. Проте через багато десятиліть, напередодні свого 90-річчя, він вирішив повернути артефакт у країну, звдіки він родом.

 
Реставраційні роботи в 1958 році

Це була одна з трьох секцій валуна, який демонтували під час робіт десятиліття тому. Проект реставрації 1958 року мав на меті домогти зберегти культову пам’ятку з огляду на те, що деякі камені почали кришитися. Кам’яні стрижні вилучили, замінивши металевими, щоб посилити конструкцію.

Британський благодійний фонд «Англійська спадщина», який керує історичним майном, заявив, що шукає кожного, хто сам або чиї родичі брали участь в археологічних розкопках у Стоунхенджі в 1950-х роках і хто має більше інформації про місцезнаходження двох інших секцій, які тоді були демонтовані.

Роберт Філліпс із дружиною
Роберт Філліпс із дружиною

Шматки каменю повернули сини Роберта Філліпса 57-річний Робін і 63-річний Льюїс. Прийняла їх куратор «Англійської спадщини» Хезер Себайр (Heather Sebire).

«Я пам’ятаю, як був підлітком і приходив до тата на роботу, де бачив цей видовжений плексигласовий тубус, у якому містилися частинки каменя, та фотографію бурильних робіт», — розповів Льюїс Філліпс «Дейлі Мейл».

Сини Філліпса з тубусом, в якому зберігаються уламки каменю зі Стоунхенджу
Сини Філліпса з тубусом, в якому зберігаються уламки каменю зі Стоунхенджу

«Моєму батькові 90, і в останні роки він переживав, що після його смерті ці уламки загубляться чи їх викинуть. Він переймався, щоб повернути їх на місце», — додав він.

Тепер є надія, що тонкий циліндр з уламками можна буде дослідити, щоб пролити світло на те, звідки походять камені, з яких збудували Стоунхендж. На відміну від менших каменів долериту (кристалічного базальту), котрих добували в горах Преселі в Уельсі, походження валунів піщанику невідоме.

Нагадаємо, британські археологи з’ясували, що в Стоунхенджі відбувалися масові бенкети, на які з'їжджалися мешканці з усієї території Британських островів.

Раніше розкопки дали чергове підтвердження  теорії про те, що гігантські камені Стоунхенджу були доставлені на місце сушею.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.