АНОНС: Ростислав Лужецький розповість про Меморіал Небесній Сотні на тлі світових прикладів меморіалізації

З нагоди Міжнародного дня музеїв, цьогорічна тема якого "Музеї як культурні осередки. Майбутнє традиції" мистецтвознавець Ростислав Лужецький розкаже, якими засобами акцентується пам’ять.

Чий досвід врахувати українцям при створенні Національного меморіалу Героїв Небесної Сотні? Його наближення спричиняє численні дискусії, проте в цьому шлях України – не унікальний. Такого розмаху рішення в усьому світі супроводжуються полемікою та вимагають багатосторонніх поступок.

“Вшанування у нас має вигляд надгробків і хрестів. Люди звикли до цвинтарів. Це – тяглість радянської традиції. А як увічнюють у світі? Говорячи про об’єкти меморіалізації, зупинюся на мистецьких засобах і культурному підґрунті, потрібному для їх розуміння”, – анонсує лектор.

 

Ростислав Лужецький – художник, дизайнер, режисер, видавець. Закінчив Львівську академію мистецтв, згодом Інститут кіно й телебачення. Автор особистих експозицій "Картографія", "Образ і документ. З мапи художника", "Музей покинутих секретів – проекція"; дизайнерських проектів для видавництв AmazonСrossing (США), Wereldbibliotheek (Амстердам), "ART" (Бухарест), "КСД", "Факт", "Ярославів Вал", каналів СТБ й 1+1.

Роботи зберігаються в приватних збірках і галереях у Польщі, Сербії, Німеччині, Італії, Франції, Швеції, США, Канаді, Австралії. Співзасновник видавництва “Комора”. Ініціатор проекту з популяризації української мови "PROсвіт". Цікавиться пам'ятниками, переосмисленням спадщини тоталітарної доби, темами Революції Гідності та війни на сході, які прискорили декомунізацію.

Національний меморіал Героїв Небесної Сотні задуманий як місце для особистого й офіційного вшанування жертовності українських патріотів, як символ ідей Майдану і покликаний донести пам’ять про ціну свободи до прийдешніх поколінь. Це місце генеруватиме нові сенси й актуалізуватиме пам’ять.

17 травня, п'ятниця, 16.00.

Місце: Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану (Київ, майдан Незалежності, 2 (2 поверх Будинку профспілок).

Організатори: Національний музей Революції Гідності та Інформаційно-виставковий центр Музею Майдану.

Кількість місць обмежена, прохання зареєструватися: https://my.su/etvz2 

Додаткова інформація за телефоном: 096 28 42 807.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер А. Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.