Під час ремонту церкви на Львівщині загинули автентичні розписи початку ХХ століття. ФОТО

У греко-католицькій церкві селища Славське Львівської області були знищені настінні розписи художників Модеста Сосенка (1875-1920) і Юліана Буцманюка (1885-1967).

Сакаральні розписи 15 травня зруйнували робітники під час ремонту храму Успіння Богородиці, який влаштувала церковна громада, повідомляє Радіо «Свобода».

 
Фрагменти розписів, які було втрачено під час ремонту
FB Leon Serg

Оскільки церква з 1994 року є пам’яткою архітектури місцевого значення, без відповідних дозволів і експертної оцінки починати ремонт не мали права.

«13 травня цього року я і велика група фахівців у Славську зустрічались із отцем Андрієм Петришиним, настоятелем храму. Юрист відділу охорони культурної спадщини Львівської обласної адміністрації офіційно пояснив, що можна робити, а що ні під час ремонту у храмі. Оскільки отець не зреагував, то на другий день члени комісії знову приїхали з юридичним офіційним приписом призупинити будь-які роботи у храмі. Отець не взяв цей припис, як і голова церковного братства, ми тоді склали акт, що вони відмовились. А копію вручили голові селищної ради Володимирові Безі. І священик, і церковне братство, і місцева влада офіційно були попереджені про недопущення руйнування пам’ятки», — зазначає Андрій Салюк, голова Львівської обласної організації Українського товариства охорони пам’яток історії та культури.

 
Фрагменти розписів, які було втрачено під час ремонту
FB Leon Serg
 
Фрагменти розписів, які було втрачено під час ремонту
FB Leon Serg

16 травня комісія, створена обласною державною адміністрацією у зв’язку з подією, обстежила ремонтні роботи у церкві, які проводяться без дозволів і погоджень, склала акт знищеного майна і того, яке ще є.

Залишки настінного розпису лежали купою сміття біля храму. Релігійна громада забороняла реставраторам вибирати фрагменти з розпису. Лише невеликі шматки вдалось забрати у Львів на дослідження. Збито також і керамічну плитку, виготовлену на початку ХХ століття на фабриці Івана Левинського.

 
Інтер'є церкви у Славському в риштованнях напередодні руйнування розписів.
FB Leon Serg
 
Стіни храму без розписів 16 травня 2019 року

Представники релігійної громади говорять, що вони розпочали ремонт, оскільки розписи й дерев'яний інтер'єр були в неналежному стані, і це становило небезпеку для їхнього життя.

Настоятель церкви о. Андрій Петришин пояснював комісії фахівців, що у храмі цінний лише іконостас, який громада зберегла, а настінні розписи кілька разів перемальовувались у радянський час і не були автентичні.

 
Залишки від розписів
Фото комісії ОДА

Однак, за словами реставраторів і мистецтвознавців автентичні розписи Модеста Сосенка можна було відновити, знявши нашарування, зроблені у радянський час.

«Модест Сосенко вводить не тільки модерн у стінопис, він інтерпретує давній живопис і давній стінопис, він вводить велику кількість орнаментики і отой стиль, який започаткований на початку ХХ століття, коли церква перекривається стінописами від підлоги до куполів. Немає жодного квадратного метра, який би не був перекритий зображенням біблійним чи орнаментом. Ситуація, яка склалась, є вандалізмом щодо української культури, церкви і, зокрема, імені Модеста Сосенка, дотична до імені митрополита Андрея Шептицького»,наголосила  мистецтвознавець Ірина Гах.


 
На архівному фото видно плитку Івана Левинського на підлозі та стінах, а також іконостас та фрагменти розписів М.Сосенка. Автор: Генрик Поддембський.
FB Leon Serg

Фахівці—члени комісії вимагають від прокуратури і правоохоронних органів притягнути до відповідальності винних у знищенні настінних розписів початку ХХ століття.

Водночас Львівська ОДА заявила про намір позбавити громаду права власності на храм Успіння Богородиці в судовому порядку.

ДОВІДКА:

Церкву в Славську збудували у 1901 році за проектом архітектора Василя Нагірного. Настінні розписи зробив відомий і прогресивний на той час художник Модест Сосенко за участі Юліана Буцманюка.

Храм оформили й керамічною плиткою, виготовленою на славетній фабриці кахлевих печей Івана Левинського, знаного у кінці ХІХ -на початку ХХ століття архітектора. 10 липня 1902 року митрополит Греко-католицької церкви Андреєй Шептицьким освітив храм як церкву Успіння Пресвятої Богородиці.

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.