Серед ліквідаторів аварії на ЧАЕС таки був темношкірий. Журналісти його знайшли

Російська служба Бі-бі-сі розшукала темношкірого ліквідатора аварії на Чорнобильській АЕС 26 квітня 1986 року і записала з ним інтерв’ю.

Ним виявився росіянин Ігор Хіряк, мешканець м. Череповця Вологодської області Російської Федерації.

У 1986 році йому було 19 років і він проходив строкову службу в Радянській армії в Києві.

«Здавалося почалася справжня війна», — такі враження в нього залишила кількість військової техніки і солдатів, які скупчилися в зоні відчуження.

Ігор Хіряк розповідає, що серед рядових кружляли чутки про те, що їх відправляють на ліквідацію аварії на АЕС, проте офіцери забороняли говорити про це.

Хіряк – єдиний темношкірий серед ліквідаторів наслідків Чорнобильської катастрофи. Він та його товариші по службі у 210-й понтонно-мостовій бригаді споруджували міст через р. Прип’ять, яким відбувалася евакуація мешканців зони.

Достеменно свого походження він не знає. Народився Ігор у Росії. Прадід Ігоря теж мав темну шкіру, тому він думає, що отримав його гени.

Докладніше дивіться у сюжеті:

Нагадаємо, після того, як британська акторка Карла Мері 1 червня цього року розкриткувала серіал «Чорнобиль» за відсутність темношкірих акторів, видання «TheБабель» розшукало сторінку Ігоря Хіряка у соцмережі Вконтакті. Тоді журнаістам не вдлося зв’язатися з ліквідатором.

Парадоксаліст Прушинський та українське питання

Коли на полях Другої світової війни лунали канонади вибухів, Ксаверій Прушинський уже радив полякам не надто опиратися передачі Львова та Вільнюса українцям і литовцям. Це було задовго до Ґедройця, Мєрошевського та отця Маєвського. Тим самим він закономірно накликав на себе шквал критики з боку співвітчизників, чому не допомогли потім ані спроби пояснити свою логіку, ані обіпертися на авторитети. Проте це не змінює факту першості у виголошенні ідей, які потім трактуватимуться як примиренство.

Радянський ядерний колапс. Уривок із книги "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин

Після розпаду Радянського Союзу Україна успадкувала третій за потужністю ядерний арсенал у світі. Але разом з цією військовою потугою українська влада опинилася перед складною дилемою: чи варто відмовитися від зброї масового знищення в обмін на міжнародні гарантії, чи, попри загрозу міжнародної ізоляції, шукати шлях до утвердження себе як ядерної держави. Книжка "Бомба у спадок" Мар’яни Буджерин — це глибоке аналітичне дослідження цього вибору.

Міф та апологія Дмитра Яворницького

Дмитра Яворницького вважають чи не найбільш дослідженою постаттю серед українських істориків: за кількістю написаних про нього книжок, статей та знятих фільмів він йде пліч-о-пліч хіба що з Володимиром Антоновичем і Михайлом Грушевським. Парадокс Яворницького полягає в тому, що кількість написаного про нього прямо пропорційна зміфологізованості його життєпису.

Американський спокій під радянську балалайку

Менш ніж за місяць до проголошення незалежності України, 1 серпня 1991 року, президент США Джордж Буш-старший виступив у Верховній Раді УРСР. Промова американського президента відома як "Chicken Kiev Speech", викликала гостру реакцію як у західній пресі, так і в Україні.