Володимир В’ятрович іде з посади Голови УІНП

Сьогодні стало відомо, що Кабінет міністрів звільнив очільника Українського інституту національної пам’яті. На цій посаді Володимир В’ятрович перебував із 2014 року.

"Історична правда" має в своєму розпорядженні публічне звернення Володимира В'ятровича.

Володимир В'ятрович
Володимир В'ятрович
Фото: Юрій Біляк, 2014 рік

Публікуємо заяву Володимира В'ятровича в повному обсязі:

"Я завершив каденцію на посаді Голови Українського інституту національної пам'яті.  

Це були наповнені п'ять з половиною років.

 "Якщо ущерть наповниш біг хвилини снагою дум, енергією дій" - давав мені приклад Сверстюк. 

Робота стала щоденним продовженням Майдану задля втілення його цінностей. 

Можу сказати, що більшість амбітних цілей, які ставив перед собою, досягнув. 

-Україна вільна від тоталітарної символіки

-Архіви КГБ відкриті

-Справедливість щодо учасників визвольного руху відновлено: їх визнано борцями за незалежність 

-Реабілітація жертв репресій за оновленим законом розпочалася

-Проведено масштабну працю з популяризації української історії та розвінчування міфів про наше минуле. 

Певен, робота Інституту має бути продовжена.

Мають втілитися започатковані інституційні проекти - створенння Музею Революції гідності та Архіву національної пам'яті.

Слід продовжувати роботу з популяризації історії - це знання, які роблять нас не лише розумнішими, але й сильнішими. Я отримав запевнення від Прем'єр-міністра, що, не зважаючи на зміну керівника, Інститут збереже статус органу влади та інструменту політики національноі пам'яті, будуть продовжені формат та напрямки роботи.

Дякую усім, хто був поруч протягом п'яти років. Ми зробили багато. Як сказав перший з реабілітованих за новим законом багатолітній політв'язень Іван Мирон: "Україна стає Україною" - йдеться у заяві Володимира В'ятровича.

Нагадуємо. Володимир В'ятрович був призначений директором УІНП 25 березня 2014 року. У 2008—2010 роках очолював Архів СБУ та розсекречував колишні архіви КҐБ. У 2010—2011 роках працював в Українському науковому інституті Гарвардського університету. Автор та співавтор чотирнадцяти книг з історії визвольного руху та Другої світової війни. Викладав в Українському католицькому університеті та Києво-Могилянській академії, очолював вчену раду Центру досліджень визвольного руху, член наглядової ради Національного музею-меморіалу "Тюрма на Лонцького". У 2015 році Український інститут національної пам'яті спільно із партнерами розробив 4 законопроекти, які увійшли в історію як Декомунізаційне законодавство. 

Биківнянський меморіал: пам'ять про вбитих заради живих

30 квітня 1995 року громадський діяч, один із фундаторів Українського товариства "Меморіал", багаторічний дослідник Биківні Микола Лисенко занотував у своєму щоденнику: "30-го, в неділю, відбулося відкриття Меморіального комплексу на Биківнянських могилах. Це за поданням т-ва "Меморіал" та інституту історії України. Відкривав Київський мер Леонід Косаківський, але людей було небагато. Ми були там усією родиною з 9 до 13 год."

Операція «Вісла»: геноцид, воєнний злочин чи етнічна чистка

Чим була операція «Вісла»? Хто повинен відповідати за кривду, заподіяну українцям Закерзоння 1947 року? Чи варто Україні «симетрично» відповідати на політичні рішення чинної влади Польщі, проголошуючи геноцидом дії комуністичної польської влади проти мешканців українських етнічних територій, що відійшли до Республіки Польща після Другої світової війни? Спробуймо дати кваліфікацію подіям операції «Вісла», виходячи не з емоцій та політичної кон’юнктури, а з позиції норм міжнародного права.

"Я аж ніяк не українофіл". Фрагмент із книжки "Розділена династія" Фабіана Бауманна

Несподіваний погляд на націоналізм: не як історичну неминучість, а як усвідомлений політичний вибір, — пропонує у книжці "Розділена династія" швейцарський історик Фабіан Бауманн. Він досліджує долю київської родини Шульгиних, яка менш ніж за пів століття розділилася на дві протилежні національні гілки: російську та українську. Революція 1917 року остаточно розмежувала Шульгиних: один із них загинув у бою під Крутами, захищаючи Українську Народну Республіку, а другий — воював проти неї.

Найбільша мрія у житті

– Володю, а яка у Вас найбільша мрія в житті? – Жанно, – кажу, – я хочу, щоб Україна була незалежною! Вона подивилася на мене, як на психічнохворого. Звісно, вона знала, що в університеті десь є якісь «божевільні націоналісти», але на філфаці, а не на мехматі.